Олексій Суханов: “У моїй колекції картин зберігаються полотна світових художників”

8 років поспіль Олексій Суханов, ведучий соціального ток-шоу «Говорити Україна», розуміється на складних життєвих ситуаціях українців. Через його серце пройшло 17000 XNUMX героїв, і кожна історія залишила слід у його пам’яті. Чим живе Олексій, окрім роботи на каналі “Україна” – в ексклюзивному інтерв’ю для читачів «Лизи». У ваших програмах є дуже підвищений градус емоційності. Чому це вас навчило у звичайному житті? Цінувати кожну хвилину, секунду життя. До мене прийшло розуміння, що наші борсання – навіть не жаби в глеку з молоком, яке потім збило масло, – просто борсання у ступі з водою – це ніщо. Ми, на жаль, іноді завдяки телебаченню збиваємо в ступі воду. Чомусь, будучи абсолютно впевненим у тому, що це і є головне в житті і взагалі суть життя, а насправді це взагалі фігня якась. Суть життя зовсім в іншому – у майбутньому, у наших дітях, ось у цьому суть життя.

Ви романтик… Який сенс ви вкладаєте у це слово? Це відчувати кінчиками пальців всю красу життя і теплоту, ось цю після зими – це тепло відчувається зовсім по-іншому. Коли ти не можеш себе загнати додому, навіть знаючи, що завтра рано вставати, а тобі хочеться ходити, дихати, дивитися на вікна, дивитися на ці листочки, що набирають силу, – для мене весна, як би банально це не звучало – це пробудження, це повітря. Літо – тепло, осінь – затишок, а зима – роздуми. Влітку, я не хочу думати і навесні теж – навесні та влітку я хочу відчувати. Тому зараз під час карантину особливо важко перебувати вдома. Але це потрібне. У вас колекція картин, розкажіть, з чого почалося це захоплення чи це захоплення, чи вже щось більше? Почалося все із придбання малюнка. Моя подружка запропонувала мені купити картину одного з відомих художників – я купив. І помчала. Я вже цим займаюся років 15. І зараз, коли дивлюся на перші куплені роботи, не на ту, яку найпершу купив, а наступні, я думаю: «О, господи! От зараз би я таке не купив». Бо з часом, коли твоя колекція стає не домашньою, а чи знаєте 1,5 тисяч одиниць зберігання – ти вже, по-перше, починаєш розбиратися, відчувати та розуміти, що й до чого. Це еволюційний шлях, як у професії – набираєш досвіду. Років 10 тому я купив два малюнки французького художника, режисера, поета, письменника, публіциста – Жана Кокто і, звичайно, це виявилися підробки. Але зараз, маючи в колекції та оригінали Жана Кокто, я з фотографії можу визначити: що підробка, а що оригінал. Але зараз, якось я вже не такий божевільний, як раніше. Якщо я щось і купую, то іноді й обережно. Я вже в цьому сенсі розпещений. Тому що я розумію, що достатньо вже таких, можливо і невідомих авторів, але чудових за якістю і, якщо купувати для капіталізації колекції, для її крутості, так би мовити, то вже мають бути імена. Що має бути у картині, щоб вона потрапила до вашої колекції? Душа. Вона має бути живою. Має бути душа, сенс, глибина та енергетика. Це не обов’язково має бути картина. Це має бути відбиток майстра. Флюорографічний знімок моменту. Тому що дуже багато ремісників. Наприклад, у Києві на Андріївському узвозі ми бачимо їх у величезній кількості, а майстрів там немає, на жаль. Тому що це міркування. Образотворче мистецтво — це надзвичайно крута річ, коли людина тут і зараз залишає на полотні, папері, картоні або іншому матеріалі, який він використовує для створення своєї роботи – він залишає емоцію, він розмірковує – це круто. Чи були такі картини, від яких ви не могли відірватись кілька годин, які вас гіпнотизували? Звичайно. Я зазвичай, коли в Юрмалу приїжджаю, наприклад, і ставлю ввечері одну чи кілька картин – розглядаю, ходжу з ними бідненькими по квартирі, сюди поставлю, туди поставлю… Звичайно, для цього мистецтво і існує, воно ж наповнює. Так, з одного боку – це інвестиція, але з іншого та найголовнішого боку – це перезавантаження, це наповнення. Не було б ніколи цивілізації, якби не було мистецтва. Яке найдорожче полотно у вашій колекції? Не скажу. Не можна їх порівнювати. Якщо ви маєте на увазі ринкову ціну, скільки це коштує? От навіщо я вам це говоритиму? Хвалитися я зовсім не хочу, залучати шахраїв теж не хочу. У мене є дуже круті художники, музейні художники, які відомі у всьому світі. Але, дякувати Богу, моя колекція зберігається в Бельгії на складі. Серед ваших картин є й полотна українських художників, зокрема Марії Приймаченко? Як ви вийшли на ці роботи, ви шукали їх свідомо? У мене є 3 роботи Марії Приймаченко. Мені дуже подобаються картини Марії Оксентівни, дуже подобається творчість та талант дуже подобається! Я завжди хотів щось придбати для себе. Але це дуже і дуже небезпечно, бо на українському ринку є багато підробок Приймаченка. А тут мені дзвонить мій друг, найвідоміший український мистецтвознавець Олеся Авраменко, що продаються дві картини Приймаченка. І я купив їх. Потім узяв ще одну, ретельно перевіривши полотна на справжність. А на одяг багато витрачаєте? Якщо ти хочеш, щоб до тебе добре ставилися, треба вдосконалюватись… Не обов’язково купувати саме дорогі речі. Але ми живемо, набираємося досвіду і маємо набиратися почуття краси, завжди потрібно бути трохи відповідальнішим, ніж учора. Стильно можна одягнутися і за копійки. Я не люблю дорогі речі, але дуже ціную творчість світових кутюр’є. Хоча набагато цікавіше відкривати собі молодих, нових дизайнерів. Вони нехай і не такі розкручені, але також креативні та якісні.