Жила-була дівчинка Ія. У неї були мама та тато. Папа був харизматичним та талановитим чоловіком. “Подає великі надії” – так говорили про нього всі. Так думала Іїна мама. Про це, а ще про те, як їй пощастило із чоловіком. Вона була жінкою розумною, практичною, але абсолютно не яскравою. Всім оточуючим, та й їй самій, було не зрозуміло, що цей видний чоловік у ній розгледів.
Shutterstock
Втім, дружиною вона була зразковою. Та як не бути? По-перше, працювала Іїна мама у школі вчителькою. По-друге, бути дружиною такого чоловіка-становище зобов’язує. А тут ще дочка народилася, Іїчко, дівчинка тонка, ніжна, тендітна. Так вони жили-поживали і добра наживали, тато подавав великі надії, мама працювала в школі-вранці уроки, увечері зошити, у перервах будинок щоб блищав, чоловік щоб згладжений і дочка Іїчка обшита найкращими вбраннями. Але щось пішло не так. Тато все подавав надії, хоча настав час їх виправдовувати. Спочатку йому поблажили “ну ось, треба ще трохи почекати, зараз не час”, потім дратувалися “скільки можна чекати, он інші вже давно …”, потім і зовсім махнули рукою. І тато почав шукати відповіді у пляшці. Що більше він пив, то більше страждав від несправедливості життя. А тут ще дружина, замість того, щоб як раніше обходжувати-обгладжувати-дивитися щасливими очима, почала повчати, наставляти і виховувати. У будинку почалися скандали, які пізніше переросли у бійки. Читай також: Топ-5 креативних способів вибачитися Ія виросла, вступила до інституту, але продовжувала жити з батьками. Вона любила тата і шкодувала маму. Вона щиро вірила, що вони не впораються без неї. Тому у всіх бійках завжди ставала щитом між батьками. Це було важко з її субтильною комплекцією, але страх, що зараз хтось когось уб’є, надавав її сил. Потім батько помер. Рано і раптово. Як і багато алкоголіків. Нарешті в їхньому будинку стало тихо та спокійно. От би Ії і мамі жити-живати та добра наживати, але щось пішло не так. У Ії стався нервовий зрив. Мабуть, всі ці п’яні сварки не пройшли даремно для її тендітної конституції.
Shutterstock
Зараз 30 років, вона трохи відновилася, але ще дуже обережно контактує з соціумом. Живе із мамою в однокімнатній квартирі. Мама, як і раніше, працює шкільною вчителькою, паралельно дає репетиторські уроки. Як же не давати, їй же треба заробляти на двох із донькою. Так вони і живуть-мама працює, забезпечує все соціальне життя їх маленької з донькою сім’ї, Ія готує їсти, багато читає, зрідка вибирається на прогулянки. Читай також: Названо головну причину розпаду шлюбівІсторія Ані Жила-була дівчинка Ганна. Аня мала маму. Тато в неї також був, колись давно, Аня його майже не пам’ятає. Єдине, що залишилося на згадку про нього – плебейське прізвище. Так саме так завжди говорила Анина мама. Мама у Ані жінка активна. Розумна. Впевнена. Яскрава. Колись давно за розподілом вона потрапила до Києва, та так у ньому і залишилася. Родом мама була з великого міста колишнього СРСР, чим страшно пишалася, втім, як і своєю рідкісною для наших країв прізвищем. Як ви вже зрозуміли, гордині у мами Ані було багато. Майже все життя, живучи в Києві, своєю тут вона так і не стала, зберегла міну «заїжджої зірки», та й доньку Анечку вирощувала зіркою. З дитинства Аня звикла чути, що вона найкраща, а все довкола дурні чи вороги. Особливо ті, хто в чомусь не згоден з Анею та її мамою. У школі Ганнуся вчилася середньо, але маму це не хвилювало. І мама, і Аня щиро вірили, що вже саме відвідування Ані саме цієї школи гідний привід для захоплення у всіх вчителів та однокласників Ані. Та й кому потрібне це навчання, на дворі був кінець 80-х, пахло нестабільністю, кризою та ще чимось теж поганим. Мама малювала для Анечки абсолютно зоряне майбутнє – вийти заміж за багату людину, краще за іноземця. Проте, все ж таки вона була жінкою практичною, завбачливою, тому відразу після школи «надійшла» Аню до медичного училища. По-перше, нехай у Ані буде затребувана у всі часи професія, по-друге, у цьому середовищі багато лікарів, іноземців, так Ані буде легше скласти вигідну партію. Аня училище закінчила і навіть трохи попрацювала за професією та знайшла іноземця. Він відвіз її на пару місяців у хорошу європейську країну. Але щось пішло не так, і Аня повернулася. З ще більшим апломбом і ще більшою претензією до світу – як же, цей іноземець її так розчарував, тим, що був бідний, а крім того, і без документів. До роботи медсестри Ганна не повернулася. Чи жарт. Після кількох місяців життя у добрій європейській країні. Треба нового нареченого шукати, та й мама працює. Так вони жили-поживали у маленькій однокімнатній квартирці. Добра не наживали, навпаки-жили все, що мама накопичила раніше. Мама ставала все старшою, працювати за двох було все важче. Час минав, Аню заміж ніхто не кликав. Не було гідних, Аня злилася на маму, мама злилася на Аню. Читай також: Криза 30-річних: поради тим, кому за 30 років
Shutterstock
Зараз Ані 40 років. Вона зберегла свою струнку фігуру та довгі ноги, предмет заздрощів багатьох однокласниць. Рівень спілкування зберегла також. Придатний для однокласниць, тих, якими вони були 25 років тому. У неї немає передніх зубів, вставити їх нема на що, Аня шепелявит. Доношує ті ж речі, що привезла колись із гарної європейської країни. Рідко виходить надвір. Погано харчується. Що не дивно, адже харчуватися їм доводиться удвох із мамою, на мамину пенсію та на мамину зарплату вахтера. Зрідка Аня проходить районом у пошуках оголошень про роботу. Але вона, як і раніше, вважає себе зіркою. Тому шукає роботу в нових торгових центрах, спортивних клубах. Їй навіть на думку не спадає, що ніхто не візьме на роботу неохайну, злісну жінку, без зубів і з землістим кольором обличчя. Про чоловіків Аня так само зневажливо каже «Мені не потрібен хто потрапило», їй невтямки, що це вона вже нікому не потрібна.Історія Маші Жила дівчинка Маша. Із мамою жила, у маленькій однокімнатній квартирці. Тата у Маші не було, принаймні мама про нього ніколи не говорила. Прізвище Маша з мамою носили одне. Мама Маші була жінкою не злою, але якоюсь нецікавою, млявою, як старенька. І Машу вона ростила як стареньку-сиди вдома. Клас на екскурсію поїхав? Тобі навіщо, що ти там не бачила, вдома краще. Із подружками у двір гуляти? Не треба, бо ще поганому тебе навчать. Чим старша Маша ставала, тим складніше було утримати її вдома. Тоді мама почала хворіти. Лікарі, щоправда, не могли визначити чим, але Маші це було не важливо, важливо було те, що вона потрібна мамі. Читай також: Обережно, дітоцентризм! Як змістити з трона маленького тирана
Fotolia
Зараз Маші 50 років. Вона також живе з мамою в тій же маленькій однокімнатній квартирі. Мама Маші так само хворіє і так само, не зрозуміти чим. Маша працює на одній і тій же роботі майже 20 років. Нещодавно ось перевелася в інший офіс тієї ж компанії, що вважає серйозною зміною життя. Маша не має подруг, не має чоловіків. Маші можна дати і 35 років, і 55. А ще її важко запам’ятати. Настільки безлико вона виглядає. Вона думає про життя. Точніше про смерть, що буде з нею, коли помре мати. Як би вона не симулювала, сьогодні їй 78, а значить, скоро Маша залишиться зовсім одна. Маші страшно. Вона розуміє, що треба щось робити. Купила пару корисних книг з пошуку сенсу життя. Навіть почала зближуватися з двома давніми приятельками. Але дуже обережно та повільно. Знайомі вони вже років 12 і ми можемо сподіватися, що ще через 12 років, вони все ж таки перейдуть у категорію друзі.коментар психолога Ці страшні та різні історії об’єднує одне- всі вони представляють нам приклади нездійсненої вчасно сепарації. Як мами не відпустили своїх дочок, так і дочки не захотіли відокремлюватись. Вони живуть у симбіозі. Одночасно живлячи і отруюючи один одного. Чим живлячи-підтримкою, емоційною та фінансовою. У перших двох випадках дочки живуть за маминий рахунок. Крім того, вони не мають інших близьких людей. У третьому випадку Маша забезпечує і себе і маму, але в неї теж немає стійких зв’язків ні з ким, крім мами. Отруюють вони себе тим, що ні мами, ні дочки не живуть повноцінним життям, мами не мають чоловіків, не мають подруг, своїх інтересів. У дочок також. Тільки ще гірше. На відміну від мам, у них немає дітей і вже навряд чи будуть. Читай також: Психологи попереджають: детоцентризм загрожує розпадом сім’ї
Чи можна зараз щось змінити? Думаю ні. Вони зрослися як сіамські близнюки. Найпохмуріший прогноз у Ані. Інфантильність, агресія у поєднанні з понад амбіціями виключають для Ані будь-яку можливість допомоги. Вона по неї просто її звернутися. А будь-яку запропоновану знецінить ще й відкине. Мама Ані своїх помилок і потреби Ані допомоги теж ніколи не визнає. Навпаки, ще розповість Ані, що допомогти їй хочуть, бо на квартиру мітять. “Нікому не вір” – ось девіз Аніної мами. Коли ж мама помре, а вона помре, бо всі смертні, Аня цілком може залишитися жити в квартирі з маминим тілом. Просто тому, що не знатиме, що робити. А мами вже не буде, щоби сказати. Ія за інфантильністю дорівнює Ані. Але на відміну від Ані, вона як маленька, наївна дитина. Можливо, і знайдеться чоловік, готовий Ію «удочерити» або навіть мама потурбується і знайде такого чоловіка. Або компаньйонку. Дорослу та надійну жінку. Мама ж гіпервідповідальна, вона не може залишити доньку просто так, пропаде її «квіточка ніжна». Найсприятливіший прогноз у Маші, незважаючи на те, що вона старша. Історії Іі та Ані представляють нам модель гіперопікуючого та гіпервідповідального батька, який своєю опікою заохочує дитину не дорослішати. У Маші навпаки-мама інфантильна, вимагає турботи та опіки. Значить, Маша рано стала дорослою і навчилася нести відповідальність за двох-за себе і за маму. Вона добре соціалізована, має роботу, знає, як упоратися з побутом, вміє реагувати на екстремальні ситуації. Маша здатна і впоратися з тим, коли піде мама і навіть знайти собі когось, кого вона зможе опікуватися. І може бути навіть одного разу звернутися до психолога. ЧИТАЙ ЩЕ: 5 батьківських установок, які варто переглянути Батькова дочка: три важливі правила у вихованні доньки
