Синдром «я сама» або розподіл домашніх обов’язків

Нещодавно я почула чергову історію про жінку, яка як Попелюшка, о 6 ранку встала, сніданок чоловіку-дітям приготувала, прання завантажила, на роботу побігла, з роботи додому через магазин і з важкими сумками, прання вивантажила, вечерю приготувала, посуд помила, пропилососила . У вихідні все те саме, тільки «на дачі ще огірки зійшли, треба прополоти». Загалом Вона «перебрала 7 мішків квасолі, посадила 7 рожевих кущів, намелила кави на 7 тижнів, вибілила кухню», а Він за такий самий світловий день встав, з’їв приготовлений дружиною сніданок, не прибравши тарілку, пішов на роботу, з неї додому і лежить стомлений, відпочиває. Моя сусідка зверху, всі 15 років, що вони живуть у цьому будинку, взимку і влітку, ходить з двома важкими пакетами або сумками. Останнім часом, мабуть, через вік перейшла на сумку на колесах. Її чоловіка я весь час бачу з порожніми руками, навушники з музикою та вперед бадьорим кроком. У цьому місці, звичайно, багато хто починає лаяти чоловіків: це він ледар, трутень, ах, він ще й мало заробляє, альфонс, зручно влаштувався, гнати його в шию, викинути разом з диваном. Але чи так винен чоловік, чи це жінка не змогла вчасно передати обов’язки, а разом із нею й відповідальність? На кожну спробу чоловіка допомогти, відповідала «я сама, ти все одно так, як мені треба, не зробиш». Пізніше те саме відбувається з дітьми, спочатку вони «надто маленькі для допомоги», а потім знову «я сама, тому що він зіпсує, розіб’є, занадто повільно робитиме, а треба швидко». В результаті отримуємо жінку, яка оре одна за всю сім’ю. Вона насправді втомлюється, але вінець мучениці «я сама» зняти не може. Чому так відбувається?

З одного боку, відразу після укладення шлюбу, у парі настає момент «боротьби за владу», коли кожен намагається перевірити та пересунути кордони іншого. Навіть якщо пара до шлюбу жила разом пару років, обов’язки та відповідальність були розподілені, все одно таке рокірування сил відбувається. Пам’ятаю за кілька тижнів після весілля, ми з чоловіком чекали гостей, треба було забратися. Оскільки я встаю рано, то почала збирання першою. Ми не домовлялися про те, хто і що робитиме, бо до весілля всі великі домашні справи робили разом. І ось чоловік прокидається, вмивається і… одягає розкішний халат, якого до весілля вдома я взагалі не бачила. Звідки він раптом узявся? Халат цей заслуговує на окрему згадку. Привезений з батьківщини, зшитий вручну із золотої парчі, у підлогу, з гострокінцевим капюшоном, з вишивкою золотою ниткою та золотою тасьмою на грудях. Хмара була шикарною і ніяк не тягнула на робочий одяг для прибирання. Пізніше, мій батько, побачивши чоловіка в такому халаті, навіть зніяковів, тому що людину в ньому хочеться назвати «Ваша Величність», аж ніяк не менше. Чоловік у цьому розкішному парчовому халаті розкурив собі кальян і ліг на диван, відкидаючи золоті відблиски на стіни. І я у старих джинсах, зі шваброю, прибираю. Тріумф чоловічої влади тривав рівно 5 хвилин. З цією ж шваброю я влетіла в кімнату як символ французької революції Маріанна і пояснила чоловікові принцип «Свобода. Рівність. Братство» стосовно сім’ї. Після чого він, підібравши свій розкішний халат, мив місця загального користування, відкидаючи на них золоті відблиски. І з того часу рівність поновилася. Якби я дозволила тоді чоловікові лежати, то прибирала б сама досі. Інші люди завжди пробують наші кордони на міцність. Ми також перевіряємо чужі. Це нормальне і природне бажання – скинути з себе якнайбільше роботи. Влаштуватись краще, заробляти більше, а робити менше. Баланс влади у сім’ї не статичний, особливо коли сім’я тільки створюється. Але якщо ти з самого початку обираєш роль мовчки, що поступається, то не дивно, що далі вирівняти систему не допоможе навіть крик. Точніше, навіщо доводити до крику? Говори одразу «мені одній це надто багато». Крім того, така позиція “я сама” – вона ж про контроль. Роблячи все сама, ти сама контролюєш: і ресурси, і чоловіка, і дітей. А якщо ти контролюєш, то вся влада в твоїх руках. Звичайно, зовні контроль замаскований в таку форму, що відволікає, «він не зробить, не купить, не прибере, не розбереться». Начебто це не ти хочеш усе сама робити, а просто твої близькі не здатні впоратися, тому ти, як та сама Маріанна, стоїш одна на барикадах із прапором. Насправді, чого не впорається чоловік? Чи не прибере у квартирі? Чи не розбереться як включити пилосос чи пральну машину? Чи не купить продуктів, тому що не відрізнить молоко від квасу? Він має діагноз олігофренія? А може, це ти компенсуєшся за рахунок близьких? Адже той, у кого вся влада та контроль, завжди може сказати «я – все, ви – ніщо»: я тягну все на собі, а ви нічого не робите, я зробила для сім’ї стільки, а ти тільки лежав на дивані. Дітей можна дорікнути в невдячності, чоловіка можна звинуватити в бездіяльності і самій відчути себе серед них такою білою, практично святою мученицею. Мені здається сім’я створюється задля влади і контролю чи компенсації, дітей народжують задля того, щоб пред’явити їм рахунок. Сім’я створюється для тепла, підтримки, близькості. Це не місце подвигу «Я все сама», це майданчик для творчості та радості «Ми разом».