Психологиня пояснює, чому не можна мовчати про аб’юз

Публічна розповідь про аб’юз часто стає для постраждалих подвійним ударом: замість підтримки вони отримують критику та хейт. Але мовчання лишає проблему невидимою. Натомість відвертість може врятувати чиєсь життя. Тож чому публічні розповіді про аб’юз важливі? Розбираємося разом із методисткою Центру ментального відновлення «Незламна» від «Фонду Маша» Оленою Запольською

Раз на кілька тижнів в українському публічному просторі гучно пульсують історії жінок, які постраждали від фізичного, психологічного, економічного, емоційного або сексуального насильства. Інколи – від усього разом. І, на жаль, разом з шаленою підтримкою ці жінки часто отримують величезну дозу хейту. Ми зібрали деякі типові запитання хейтерів під подібними історіями й відповіли на них разом із психологинею «Фонду Маша» Оленою Запольською. А також розповіли, чому говорити вголос про насильство – дуже й дуже важливо.

Запитання №1: “Чому одразу не пішла від аб’юзера?”

– Наша психіка влаштована дуже адаптивно. І часто ми підлаштовуємося під ті ситуації, в яких нам доводиться жити. Ці ситуації можуть бути ненормальними, але ми адаптувалися до них. Вихід із ненормальної ситуації, якою є насилля та аб’юз, – це великі зміни в житті. Часто жінки наважуються на них роками.

«Остання крапля», щоб піти в усіх різна. Іноді про насилля або аб’юз дізнаються інші люди. Тоді правди вже не приховати. Втім іноді лише погляд з боку іншої людини дозволяє партнерам/кам аб’юзерів побачити реальність. Тому що фізичне насилля – очевидне, а ось психологічне чи фінансове розпізнати складніше.

Іноді останньою краплею стає піднята рука, яка вдаряє сильніше, ніж постраждалі звикли. Іноді останньою краплею стає піднята на дитину рука. Часто партнери/ки аб’юзерів просто втомлюються або соматизують свої емоційні стани. Це дає можливість близьким людям звернути на це увагу.

Бувають ситуації, коли можливість заробляти гроші та утримувати себе та дітей самотужки стає можливістю піти зі стосунків (спойлер: зазвичай це складно).

Запитання№2: “Чому не розповіла про насилля, щойно пішла від аб’юзера?”

Після таких складних змін як розрив стосунків з аб’юзером нашій психіці потрібен час, аби переадаптуватися, мати змогу прожити й опрацювати цей досвід.

– Часто поштовхом говорити стає чужий досвід, який постраждалі від аб’юзивних стосунків чують і бачать. Це дає можливість побачити свою історію з боку й дати цьому чесну назву. Тому так важливо не замовчувати насилля, не соромити жертв за їхні історії, не звинувачувати їх у цьому. Якби вони могли діяти інакше – вони би обов’язково вчинили б інакше.

Запитання №3: “Навіщо розповідати історію насильства, це ж лише ранить оповідачку?”

– Іноді публічна відвертість викликає ретравматизацію, але іноді, навпаки, ця розповідь зцілює. Бо ми нарешті можемо назвати речі своїми іменами й не робити вигляд, що нічого не відбувається. Але публічне зізнання потребує неабияких сил. Тому перед тим, як наважитися на такий камінг-аут про стосунки, важливо подбати про себе та оцінити свій емоційний стан. Витримування критики, шеймінгу, засудження забирає багато сил.

Відверта розповідь – це можливість знайти підтримку, але не треба забувати також про ризик наразитися на критику. Тоді цей сором, провина, страх можуть повернути нас у той емоційний стан, який ми проживали в аб’юзі.

Як публічний розголос таких історій допомагає іншим жінкам, які переживають насилля

– Газлайтинг – це вид психологічної маніпуляції, який змушує людину сумніватися в тому, що вона адекватна. Газлайтинг і аб’юз – найкращі друзі, один допомагає іншому робити все, аби жертва знущань не була психічно стійкою, не розуміла, що з нею відбувається. Тому коли постраждалі бачать чийсь досвід у публічному просторі, вони зустрічаються зі своїми переживаннями та емоціями, починають розуміти більше про свої стосунки та власний стан, починають ідентифікувати ці стосунки як нездорові. І можуть наважитися, можливо, навіть не говорити публічно про це, але принаймні шукати підтримки серед близьких.

Я завжди запитую клієнток, які живуть у насиллі чи аб’юзі: «Чи є хтось, хто знає  про це? Якщо ні, то чи є хтось, кому ти можеш розповісти?»

Пошук зовнішньої підтримки для того, щоб зміцнитися і вийти з таких стосунків – перший крок. Тому так важливо говорити про насилля психологічне, фінансове, фізичне. Для когось ваша розповідь – можливість чесно подивитися на своє життя.

Як психологічно пережити публічний розголос своєї історії

• Починати говорити про свій досвід, коли відчуваєте, що маєте на це сили. А не коли перебуваєте в дефіциті сил, емоційного стану та ресурсу.
• Шукати підтримку до того, як зробили заяву. Під час відвертого публічного зізнання у вас не буде можливості шукати підтримку. Тому надважливо заздалегідь подбати про себе, знайти тих, хто на вашому боці й може бути допоміжним/ою.
• Корисно мати психотерапевта, з яким ви б могли проживати цей період та отримувати якісну підтримку.
• Важливо тримати в голові, для чого ви це робите, чому розповідаєте публічно свою історію. До цього власного сенсу, мети можна повертатися в моменти, коли непросто.
• Давати собі час на відпочинок і за потреби «залягати на дно» – проводити час без соцмереж, не читати коментарі.
• Давати простір всім емоціям, а їх буде багато – від дуже позитивних до зневіри та розчарування.