Чому розлучення? Чому з мамою? Як із мамою взагалі можна розлучитися, адже вона одна?
Fotolia
Дорослі, успішні, впевнені в собі жінки, самі давно вже дружини і матері, вмить втрачають і дорослість, і впевненість від одного маминого дзвінка. Хтось починає збентежено белькотіти і виправдовуватися, хтось тремтить від гніву і потім довго не може відновитись, у когось на очах виступають сльози. Мамі достатньо натиснути на одну лише кнопочку, щоб відкинути нас у стан невпевненої, винної або нещасної дитини. Хтось вибирає все життя підстрибувати від натискання кнопки, як собака Павлова, і бігти до маминої ноги, і робити біля неї різні малі трюки. Хтось взагалі проводить життя у цієї ноги, жертвуючи особистим жіночим щастям, і лише одиниці розлучаються. Щоб повернутися до мами потім. Доросла і самостійна жінка, яка будуватиме з мамою рівний діалог. Або не буде, якщо мама виявиться не готовою прийняти нову, дорослу дочку та нову модель відносин. Отже, чому ж мама за всієї своєї важливості в житті кожної людини, приносить так багато болю? Від народження і до двох років життя, мама є першим і найважливішим об’єктом прихильності дитини. Вона дає і почуття безпекиі любов, і вводить нас у світ. Десь до двох років ми вчимося ходити і починаємо віддалятися від мами, щоб пізнавати світ самостійно. Це перший і дуже болісний конфлікт між мамою та дитиною – з одного боку, дитина хоче відокремитися, з іншого – потребує максимальної близькості. Мама ж відчуває сильну тривогу: чи зможе дитина йти сама? Крім того, дуже шкода втрачати того, хто залежить від тебе так повністю, хто повністю перебуває у твоїй владі.
Fotolia
Наступний виток конфлікту відділення та близькості спалахує в юності, коли дитина дорослішає настільки, що намагається сама будувати міжстатеві стосунки. Жінкам вирішити цей конфлікт особливо складно, т.к. дівчатка ідентифікують себе саме з матір’ю. Мама є тією людиною, у якої ми вчимося одягатися, фарбуватися і тому, як поводитися з чоловіками. Добре, якщо у мами і чоловік є, і з жіночністю все гаразд. А якщо немає? Дивлячись на розквітаючу дочку, на її молоде, пружне тіло, що вилазить з будь-якого одягу, мати зустрічається з усіма своїми невирішеними проблемами з жіночністю – а ще зі старістю, зі своїм жіночим в’яненням. І неважливо, наскільки мама ще молода та приваблива – перед чарівністю та свіжістю юності меркне і краса зрілості, і впевненість досвіду. Потрібно багато мужності, щоб прийняти в дочки не конкурентку, не доглядальницю, не страховку на старість, а гідну зміну свого жіночого роду. Але чи багато ви знаєте таких матерів? Здебільшого ж, ми маємо жінок двох типів: 1) Тих, хто прив’язує дочку надмірною опікою та залученням до її життя. Це такі класичні подружки, які, як папужки-нерозлучники, живуть разом, все роблять разом, діляться всім. І все було б чудово, але що з цією парою робити чоловікові? Одружитися одразу на двох жінках – матері та дочці? Деякі одружуються, неважливо з ким – з матір’ю чи з дочки. Але кого б чоловік не вибрав, він дуже швидко починає почуватися третім зайвим.
Fotolia
2) Ті, хто дочку пригнічує та забиває. Мета та ж – прив’язати. Але робиться це більш травматичними та витонченими методами. Дочка критикується, безжально, за все. Вдягла цю сукню – «ти товста, вона сидить на тобі безглуздо». Досягнула успіху в роботі – «мало досягла, можна було і більше», зварила борщ – «неправильно зварила, потрібно додати дві ложки цукру та одну ложку оцту». Кавалера завела-«а, ну так, нічого, тільки щось він занизький, та й не надто освічений, хоча нічого дивного, кого ти ще могла вибрати».Дочки у таких мам теж виходять двох типів У першому випадку, вічна жінка-дівчинка, якій може бути і 30, і 40, і 50 років, але вона так само живе з мамою, дзвонить їй по 3 рази на день. А для побачення з чоловіком, який випадково залетів у її життя, змушена брехати мамі, що вона йде до театру з подругою.
Fotolia
У другому випадку жінка може стати дуже самостійною, успішною, що навіть створила свою сім’ю. Але з такою вічно ниючою раною «що б ти не зробила, ти все одно не будеш досить гарною для своєї мами», яка змушує її постійно доводити всім своїм життям, що вона чогось варта. Виникає ефект гіперкомпенсації: я перекрию свою «ущербність» небувалим успіхом.Що ж робити? Насамперед, зрозуміти, що ваша мама – вже не дуже молода і, загалом, не дуже щаслива жінка. Вона навряд чи піде на психотерапію, та й узагалі на щось піде. Вона має право дожити своє життя з усіма своїми помилками. Але вам доживати ще зарано. Ви можете змінитись. Ви можете ще стати щасливою. Змінюючи себе та свої моделі поведінки, ми змушуємо інших людей також змінюватися. Або йти, якщо не готовий приймати нас у новій ролі. Звичайно, дуже боляче, якщо йде мама. Але іноді свобода має тільки таку ціну.
Fotolia
За законами світобудови життя передається за родом вперед – від батьків до дітей, від дітей до їхніх дітей. Ваше завдання – передати естафету. Не вирішуючи проблему взаємини із мамою, ви перетримуєте естафетну паличку; замість того, щоб йти вперед, ви постійно обертаєтеся назад і намагаєтеся щось пояснити чи довести своїй мамі. Таким чином, обидва ваші життя зупиняються. Щоб повернутися до мами самодостатньою та дорослою жінкою, спочатку потрібно від неї піти. Навіть якщо за підсумками мати не прийме ні вашого повернення, ні ваших змін, ви відчуєте себе легше. Жодна вагітність не триватиме більше 9-ти місяців. Як би не було комфортно, безпечно і затишно в маминому животі, після закінчення цього терміну дитина сама виривається в цей небезпечний, величезний і різноманітний світ. Одного разу ви вже вирвалися. Значить, впорайтеся й у другій.Від автора: Я довго не наважувалася торкатися цієї теми, «дочки-матері». Дорослість і жіночність далися мені надто дорогою ціною-втратою контакту з мамою, спадщини та 20 років життя. Моя мати, жінка інтелігентна та освічена, була матір’ю холодною, відкидає, критикує. Вона зверталася зі мною за принципом “ти мені подобаєшся, поки робиш те, що я хочу”. А хотіла вона багато: щоб я стала її доглядальницею, банківським депозитом та й взагалі батьком. Вона змусила мене вчитися там, де я не хотіла, зруйнувала мої стосунки і наполягла, щоб я позбулася дитини. Зрозуміло, все для мого блага. Якщо я слухняно робила те, що вона вважала мені за благо, я була її гарною дівчинкою. Якщо ж ні – я відразу ставала дочкою свого батька, «чоловіка жахливого, зосередження всього злого на світі». Оскільки тато був далеко, поряд була одна мама, то чого тільки я не робила, як не стрибала, які вершини не брала, аби тільки мама мене любила. Але я все стрибала, а мама все говорила “недостатньо високо, не дуже спритно, якось не так”.
Поки одного разу я не зрозуміла, що можу померти у стрибку, але мама все одно мене не полюбить. І зупинилася. І задумалася, чого хочу я. Виявилося, що дуже нелегко знайти свої бажання людині, яка звикла, що мама хоче за двох. Реакцією мами була зміна тактики, з критики на звинувачення: «я віддала тобі все життя, я не спала ночі, я не вийшла заміж вдруге, я вставала о 6-й ранку, щоб приготувати тобі сніданок, а ти тварюка невдячна». До хаосу самовизначення «хто я і чого хочу?» додалося почуття провини за те, що я погана дочка, не вдячна своїй мамі. Не хвалитися, що я позбулася його повністю. Іноді я відчуваю провину за те, що обрала своє життя, думаю: а може, й справді я погана дочка, можна було якось не так, не різко, по-іншому? А ще я люблю свою маму. Хоч і не бачила її вже кілька років. І я їй вдячна. Вона дала мені життя. Ніхто ніколи не зробить подарунка ціннішим. ЧИТАЙ ЩЕ: Чому так важливо відучитися командувати до 25 Як позбутися емоційної залежності
