Життя в Ізраїлі: релігія, менталітет, ціни

Для багатьох Ізраїль це країна мрії. Туди прагнуть потрапити, щоб на власному досвіді переконатися як медицина, відпочинок і життя в цілому. А наскільки наші уявлення відповідають тому, що відбувається у країні насправді? Ганна Шкляр, київська журналістка, яка вже понад три роки живе в Ізраїлі, розповідає про релігію, менталітет, дитяче виховання, грошові питання та багато іншого.Іврит та робота Аня, розкажи, як ти потрапила до Ізраїлю, за яких обставин? Щиро кажучи, ніколи не планувала жити саме у цій країні. У Києві у мене все складалося досить успішно. Я працювала у своєму улюбленому журналі «БІЗНЕС», вела насичений культурний спосіб життя. Але чогось не вистачало. І я дізналася про програму МАСА, яка дозволяла навчатися в Ізраїлі у статусі туриста. Я ризикнула, поїхала. Потім створила сім’ю, завагітніла. І ось уже три з половиною роки мешкаю в Ізраїлі. Мого чоловіка звуть Алік Левінсон, він із Пітера, нашу дочку – Емілі. Ми живемо у Хайфі. Це одне із трьох великих ізраїльських міст. Тут відносно спокійно система безпеки на дуже високому рівні. Дуже розвинена інфраструктура. Є десяток музеїв, зоопарк, 3 університети, а також море та гори.

Наскільки ізраїльтяни добре приймають емігрантів? Тобі було складно стати там «своєю»? Ізраїль – це свого роду Америка. Тут усі колись звідкись приїхали. Корінні ізраїльтяни часом приймають краще, ніж екс-співвітчизники, що приїхали. Відкрию секрет: спочатку по приїзді в країну ти перебуваєш у якійсь ейфорії, тобі здається, що весь світ перед тобою, як на відкритій долоні. Але потім ця ейфорія минає, настають будні, і ти починаєш усвідомлювати: ким ти був там, і хто ти тут, і що тобі треба дуже багато попрацювати, щоб досягти в цій країні якихось висот. А чим ти зараз займаєшся, де працюєш? Мені пощастило, я працюю за фахом. На даний момент я редактор сайту Хабад Хайфа. Але починала я з найпростішої роботи, далекої від моєї професії. Основна проблема пошуку роботи – знання мови? Звичайно, якщо це, наприклад, журналістика, то нікуди без івриту. Можна піти лише до якогось російськомовного видання. Але конкуренція тут велика, видань російськомовних дуже мало, тому влаштуватися одразу можна, скажімо так, лише за знайомством. Або починати все з нуля, як я зробила у свої 25 років – мені потрібно було довести, хто я, що вмію, показати свої особисті якості. Тут нікому не цікаво, чи червоний у тебе диплом чи ні. Тут дивляться на тебе, на твоє єврейське коріння. А ще для них важливо, щоб людина повністю відповідала вакансії. Тобто, якщо вони шукають офіціанта, їм не важливо, що ти навчалася в університеті, що маєш гарні комунікаційні здібності. Головне – щоб ти вміла витерти стіл чи принести каву. В Україні, наприклад, багато журналістів ідуть у сферу маркетингу чи PR. В Ізраїлі так не можна. Якщо ти зателефонуєш до маркетингової агенції, і скажеш: «Я журналіст», тобі відповідають: «Так працюйте в журналістиці». Вони хочуть почути конкретну відповідь на запит, який їм потрібен. Якщо вони шукають, наприклад, студента 4 курсу, то вони не братимуть випускника бакалаврату. Тобі було складно вивчати іврит? Іврит – мова непроста. Ми й досі його вчимо. Побутовий іврит у мене на високому рівні, але для роботи в медіа недостатній. Вдома ми говоримо переважно російською. Ізраїльський менталітет Аня, що тебе насамперед здивувало під час переїзду до Ізраїлю? Здивувало, що тут ніхто нікуди не поспішає. Кожен знає свою роботу, і ніхто не робить чужої. Менталітет у людей абсолютно інший. Вони знають собі ціну. У роботі вони чітко пам’ятають свої посадові інструкції і ніхто нічого не робить більше. На всі прохання зробити ще щось, ти почуєш відповідь: «Це не моя робота, звернися до того іншого». Тут взагалі ставка погодинна: ​​людина відпрацювала певну кількість годин і все — вона не хоче навіть чути про якісь понаднормові. Звичайно, це більшою мірою стосується найнятих робітників, не власників бізнесу. Ще одна відмінна риса ізраїльтян – почуття власної гідності. І дуже високий патріотизм. Вони вміють захищати свої межі (як у прямому, так і в переносному значенні слова). А чи правда, що ізраїльтяни дуже прості у спілкуванні і можуть ставити незнайомій людині навіть особисті питання? Більшість ізраїльтян справді дуже відкриті та балакучі. Багато хто запитує, чим може бути корисним, дають пораду (навіть коли їх про це не просять), цікавляться, скільки дітей ти ще плануєш народжувати, або коментують, який гарний поряд з тобою хлопець і як його треба берегти (Сміється). У мене це викликає лише посмішку та розчулення, а когось напружує та дратує.Релігія в Ізраїлі Переїхавши до Ізраїлю, яку релігію ти сповідуєш? Тобі щось довелося міняти? Це держава, де релігія має величезне значення. Якщо на календарі релігійне свято — то воно важливе абсолютно для всіх, ніхто цього дня не працюватиме. Я вже два роки працюю у релігійному офісі, точніше у синагозі. За цей час я вивчила всі свята і традиції і пишу про них зрозумілою для новачків мовою. Вважаю, кожен репатріант (емігрант), хто сюди приїжджає, повинен знати про традиції держави. Але сама я — людина світська і не дотримуюсь жодної релігії. Навіть коли я влаштовувалась сюди на роботу, то попереджала про свої погляди. Я пишу об’єктивно, свою думку не висловлюючи. Хоча я з деякими нюансами не погоджуюся. З якими саме? Релігійні євреї вивчають лише перші 5 книг Біблії, а все інше, на їхню думку, для інших народів. Вони вважають себе настільки особливими, обраними, що їм цього достатньо. Мені іноді здається, що вони дуже себе підносять. Не зовсім це правильно стосовно інших людей. Але деяких традицій я дотримуюсь. Наприклад, дотримуюсь шабату, не їм свинину. Також, вже два роки на роботу я ходжу у спідниці нижче коліна та верхньому одязі, який закриває лікті. До речі, з цим спочатку було складно — мені не всі спідниці йдуть. Але зараз я вже звикла (Посміхається). Стривай, тобто ти хочеш сказати, що весь цей час в Ізраїлі ти ходила у спідницях? Жінки у джинсах там не ходять? Релігійні жінки – так, взагалі у джинсах не ходять. Але я дотримуюсь «спідничного дрес-коду» лише на роботі. Я маю право прийти додому, одягнути те, що хочу: штани, джинси, і піти, наприклад, гуляти з дитиною. Ніхто не може мені це заборонити. Ну а релігійні жінки, крім того, що ходять у спідницях, надягають ще й перуки. Сенс у тому, що, як я розумію, якщо жінка заміжня, то не заведено, щоб сторонній чоловік бачив красу її волосся. Це як у мусульманок, які мають хіджаби.Грошове питання Аня, яка середня зарплата в Ізраїлі? Середня – близько 10000 шекелів ($2700), мінімальна – 5000 шекелів (близько $1400) Курс долара до шекеля – 3,5. Наскільки сильно відчувається різниця між різними верствами населення? Тут кожен, хто може працювати, має їжу і дах над головою. Хороші зарплати – у працівників електричних компаній, викладачів в університетах, спеціалістів хай-теку. У людей, які доглядають літніх, прибиральників — мінімальний оклад. Але немає таких бідних громадян, як, наприклад, в Україні. Якщо людина не в змозі купити або винаймати житло, їй надається соціальне. Особливо це стосується самотніх чи літніх людей — їм виплачується допомога, яку достатньо, щоб прогодувати себе, купити одяг. Громадяни у Ізраїлі соціально захищені. А скільки коштують комунальні? Вода, світло, державний податок – близько 300 шекелів ($83) (особисто у нас взимку може і 500 шекелів). На що в середньої ізраїльської сім’ї йде більша частина витрат? На приватний дитячий садок та освіту. До 3 років малюків віддають у приватні ясла, вартість яких від 2 до 5 тисяч шекелів (від $550 до $1400). У кожній сім’ї в середньому – троє діток. Я, наприклад, половину зарплати я віддаю за дитячий садок. Решта – за оренду квартири. Чи плануєте купувати свою? Поки що я знайшла безліч переваг в оренді. У будь-який момент ми можемо переїхати в інше місто (Єрусалим, Тель-Авів і т.д.), щороку ми можемо винайняти квартиру згідно з нашими побажаннями (з свіжішим ремонтом, великою кількістю кімнат, з урахуванням підвищення зарплати та поточних витрат). А наскільки доступні та вигідні в Ізраїлі кредити та іпотеки? Ціни на нерухомість в Ізраїлі високі. Основна причина – дорога земля. Середня квартира коштує близько 1 млн. шекелів ($280000). При цьому необхідно мати 30% від вартості житла як перший внесок. Часто сім’ям складно назбирати ці гроші. Тому частина їх вони беруть у кредит, наприклад, на 10 років. Плюс виплачують іпотеку упродовж 30 років. Для декого це реально. У мене подруга із чоловіком купили собі квартиру. Вони мали якісь заощадження, щось продали в Україні. Загалом на перший внесок вони назбирали. У підсумку, вони на місяць платять приблизно стільки ж, скільки і ми за орендовану квартиру (2500 шекелів – іпотека і 1000 шекелів – кредит). Це не дуже дорого і, в принципі, реально. Головне, щоб був цей перший внесок. Наскільки найвищі податки в Ізраїлі? Чим вища зарплата, тим більший податок. З мінімальною зарплатою люди взагалі не сплачують податок. Є ще таке поняття, як «некудот зікуй», тобто податкова знижка. Наприклад, якщо в тебе є ізраїльське громадянство, то це буде дві одиниці податкової знижки. Якщо маленька дитина – ще одна одиниця. Нещодавно приїхали до країни ще одна одиниця. Часто буває так, що емігранти перші кілька років практично не сплачують податки, оскільки вони не можуть претендувати на високу зарплатню. Які справи з корупцією, вона в Ізраїлі є? На побутовому рівні – ні. Ні поліцейський, ні лікар, ні держслужбовець у тебе не вимагатимуть грошей. Усі послуги оплачені, ніхто не заглядає тобі до кишені. Якщо таке трапиться, людина сама себе не поважатиме. Щодо вищих рівнів — то тут я стверджувати нічого не буду. Автор – Олена Бутенко