Що подивитися в Чорногорії – екскурсії, маршрути для прогулянок

Минулого разу я розповідала вам про готелі та ресторани Чорногорії, в яких ми з чоловіком побували під час медового місяця. Цього разу поділюся своїми маршрутами для прогулянок та розповім про екскурсії, які ми брали. Ми з чоловіком – любителі довгих прогулянок та активного відпочинку, тому на пляжі лежали небагато (і те, скоріше, на моє бажання – після підготовки до весілля я втомилася, і мені потрібно було просто «відлежатися»).Пржно та Мілочер На день «нагулювали» близько 10 -15 км, які, за розглядом місцевих краси зовсім не відчувалися. Дуже рекомендую прогулятися в протилежний від Будви бік, повз пляж Кам’янево. До речі, саме сюди ми ходили засмагати, бо в самих Рафаїловичах пляж не викликав у мене бажання прилягти чи скупатися. На Кам’яному набагато менше людей, чиста вода і прекрасний захід у море.

За пляжем йде стежка, яка піднімається вгору на гору (ви можете вийти на трасу), то знову спускається до моря. Нею ви дійдете до курортного селища Пржно – і це, скажу я вам, ще одне місце, куди б я хотіла повернутися в Чорногорії. Старовинне рибальське село практично зберегло свій первозданний вигляд – тут дуже мало сучасних будівель і вони приховані від стороннього погляду. Потужні вулички, затишні ресторанчики, білі будиночки з помаранчевими дахами, що потопають у зелені та квітах – все настільки мило і душевно, що не хочеться це місце залишати.І, до речі, лайфхак: Пржно – недешеве містечко, тут відпочивають переважно іноземці, тому слід бути готовим, що і в магазинах, і в ресторанчиках ціни будуть на порядок вищі, ніж у тій же Будві. Зачарувавшись казковим Пржно, ви й не помітите, як потрапите до парку Мілочер (де колись було збудовано літню резиденцію королівського подружжя). У красивій парковій зоні з безліччю алей можна сховатися від сонця, а якщо тінь вам набридне – обов’язково прогуляйтеся Королівським пляжем. Від Королівського пляжу до візитної картки Чорногорії – острова Свєті Стефан – рукою подати. На сам острів сторонніх не пускають, але ви можете купуватись на пляжі поряд. Що мені не сподобалося на самому пляжі – величезне біле каміння, по якому незручно ходити. Але види звідси – і на Свєті Стефан, і на Мілочер – просто чарівні. Світлани Стефан – був нашою кінцевою точкою у прогулянковому маршруті, звідси ми поверталися назад до Рафаїловичів. Але по дорозі назад ми вибирали інші стежки та вулички – тож маршрут нам ніколи не набридав.Будва, Могрен та Старе місто Від Рафаїловичів ми, звичайно ж, гуляли і до Будви. Прогулянка неспішним кроком повз Бечичі займала у нас трохи більше години. Торік у Будві ремонтували дорогу, тож доступ до тунелю, через який усі йдуть у місто, було практично закрито. Доводилося йти через гору – з-за цього часу витрачалося трохи більше. Сподіваюся, цього року колишній маршрут відновлять. Минулого року 25 пляжів Чорногорії отримали міжнародний знак екологічного визнання «Блакитний прапор», який вручається за високу якість води та умов відпочинку. Звучить солідно, а виглядає – вражаюче! Кожен пляж у Монтенегро – окремий райський. Якщо ви відпочиваєте у Будві, обов’язково відвідайте Могрен. Він знаходиться за Старим містом, йти до нього треба повз кам’яну скелю, через грот. Через віддаленість від основних туристичних місць тут набагато менше людей, ніж на міських пляжах. Золотий пісок, тіні гіллястих дерев і зграйки рибок, яких видно у прозорій воді — за все це Могрен удостоївся того самого «Блакитного прапора». Гірська Чорногорія У Чорногорії я брала дві класичні екскурсії – гірську та морську. Напевно, не всі знають, що Чорногорія – це не тільки узбережжя Адріатичного моря, а й гори, де розвинений гірськолижний туризм (найпопулярніші курорти – Жабляк та Колашин). А ще корінні чорногорці влітку їдуть у гори, подалі від спекотної спеки, узбережжя надаючи гостям. Гірську екскурсію називаю відпочинком для екстремалів. А все тому, що кілька годин поспіль ви їдете великим автобусом вузьким гірським серпантином, де з одного боку – скеля, з іншого – прірва і гірська річка. Мені було страшно просто визирнути у вікно автобуса, а на поворотах серце «падало в п’яти». Я взяла цю екскурсію під час першого відвідування Чорногорії, вдруге – навіть заради чоловіка, я на цей екстрим не наважилася. Ну а любителям полоскотати нерви розповім, що в найнебезпечнішому місці гід зупиняє автобус і з усмішкою розповідає всім туристам, що тут – найглибша прірва.Пам’ятаю цей момент, коли ми зупинилися, в салоні промайнуло «Ой матусі», а наша дівчина-екскурсовод пожартувала: «Не «ой матусі», а виходимо з автобуса і фотографуємось». Особисто мені винагородою за всі нерви на шляху став приїзд на наш перший пункт маршруту – Міст Джурджевича. І тут, на висоті 172 метрів прірва мене вже більше не лякала. Напевно тому, що бірюзові води річки Тари, яка, як змійка, в’ється між горами, буквально зачаровують. Довжина мосту – 365 м, а зупинятися та фотографувати ці неймовірні краєвиди мені хотілося на кожному кроці. Після мосту Джурджевича ми поїхали до Чорного озера, яке ще називають очима гір. Справа в тому, що озеро складається з двох водойм, з’єднаних вузькою протокою. Синьо-зелена вода, гірські вершини Дурмітора – все це дуже вражає. Я б, напевно, провела паралелі з Карпатами та Синевіром, але чорногорські пейзажі, мабуть, більш вражають. І, невеликий лайфхак: візьміть із собою легку кофту, тому що у гірській частині Чорногорії температура навіть у липні рідко піднімається вище за 20 градусів. Лайфхак номер два: в екскурсію часто входить обід, за який потрібно платити додатково. І якщо я до подібних речей ставлюся скептично (через те, що гіди часто водять туристів у місця, де на першому місці – відкат, а смак страв – дай бог, щоб був на десятому), то тут я була приємно здивована. У невеликому гірському ресторанчику нам на вибір запропонували дві страви – запечену форель із овочами чи свинину з картоплею. Так ось – риба була приголомшлива! Люди, які брали м’ясо, казали, що давно не їли такої смачної свинини. Дорогою назад до Будви (їхали іншим маршрутом, де вже не було скель та прірв – ура!), ми проїжджали повз Скадарське озеро. Коли я побачила це величезне водоймище, то була вражена його потужністю і розмірами, а трохи пізніше, подивившись цифри (його площа – 390 кв. км, а в зимовий час 530 кв. км), я зрозуміла, що моє здивування було виправданим – все-таки це найбільше озеро Балканського півострова. До речі, я помітила один цікавий факт: незважаючи на розміри озер, парків, рік – все в Чорногорії дихає якимось неймовірним спокоєм та умиротворенням. Напевно, справа в самій країні та її людях – не дарма ж чорногорців називають однією з найважчих і неквапливих націй у світі (слово «ліниві» ми проґавимо, хоча самі чорногорці люблять пожартувати з цієї своєї національної риси).Котор, Пераст, острів Богородиці на Рифі Від гір – до моря. Морська екскурсія включає всі найцікавіші міста Чорногорії. І відразу невеликий лайфхак – якщо є можливість, беріть екскурсію на дерев’яному кораблі (який на вигляд нагадує старовинний). Він – більше, ніж решта, у нього відкрита палуба і на ньому, за рахунок антуражу, плисти цікавіше. Такий корабель – один на узбережжі, тому ви одразу його відрізните від інших на рекламних проспектах. Ціна екскурсії на ньому – дорожча на кілька євро, але це того варте.Лайфхак номер два: морально приготуйтеся до того, що разом з вами на кораблі попливе ще двісті чоловік. І не переживайте – корабель не потоне від такої кількості пасажирів (я тричі перепитувала гіда). Якщо хочете сидіти одразу біля борту або зайняти інші «козирні» місця, приготуйтеся до боротьби за них. А вона полягає в тому, що ви або ваш спритний друг під час посадки повинні серед перших зайняти те саме заповітне місце. Лайфхак номер три: Якщо під час гірської екскурсії обіди були дуже смачні, то їжа на кораблику вкотре підтвердила мою теорію про відкати та смак. Тому спокійно можете заощадити 15 євро – ви нічого не втратите. А перекусити можна буде фастфудом (про який я вже писала) в одному з містечок, куди ви заходитимете. Перші годину-півтори ви просто пливтимете, і слухатимете гіда, який час від часу звертатиме вашу увагу на прибережні будови – цитаделі, військові доти та «дачу Лужкова». Перше місто, в якому ми пришвартувалися – Герцег-Нові. Старовинне містечко, яке, як на мене, потрібно оглядати поза екскурсією. Тому що півтори години – щоб піднятися на найвищу точку міста, а потім спуститься вниз разом із натовпом туристів – це «ні про що». Ми з чоловіком відокремилися від гурту і просто гуляли вуличками міста. Друге місце, до якого ви припливете, – це острів Богородиці на Рифі. І заради нього варто терпіти не завжди приємних сусідів на кораблі та качку. Приголомшливе місце та приголомшливі краєвиди навколо. Єдиний рукотворний острів у всій Адріатиці був побудований поверх рифу, після того, як моряки з Пераста (містечко, що знаходиться поруч) знайшли на ньому іконку Богородицю, що вилікувала одного з чоловіків. Нині на острові знаходиться церква. І це не просто храм, але також скарбниця та картинна галерея – всі багатства протягом багатьох років збиралися тут як дари від парафіян. Острівець зовсім крихітний, а навколо нього – з одного боку стародавній Пераст, з іншого – Чорні гори. Мені здається, що цей пейзаж уособлює всю Чорногорію – краса, від якої захоплює дух. До речі, саме тут знімалися багато фільмів – побачивши один раз на власні очі, ви точно знатимете, звідки такі кадри в улюблених картинах. І останнє місце, куди вас доставить кораблик – це давній Котор. Саме тут швартуються круїзні лайнери – у місті справді є що подивитись. Не дарма він був внесений до списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО як одне з найбільш вдало збережених середньовічних міст Адріатичного узбережжя. Насамкінець скажу, що Чорногорію я люблю за її мальовничість, чисте море, демократичність цін. Але в останній свій приїзд я помітила, що вся ця краса природи, яка стала візитною карткою країни, зовсім не бережеться. На громадських пляжах, набережній з’являється все більше сміття (більш ніж упевнена, що левова частка цих «заслуг» – від наших туристів), дуже часто зустрічаються занедбані будови з нікому не потрібними розкиданими будматеріалами (а це вже «заслуга» місцевих). Ще недавно Чорногорія, як зараз Албанія, намагалася показати всьому світу свій туристичний потенціал, а зараз, схоже, трохи «розслабилася». Можливо, безвіз стане певним мотиватором для Монтенегро – адже ця країна варта того, щоб сюди приїжджати знову і знову. Автор – Олена Бутенко Читай також: Медовий місяць у Чорногорії: найкращі готелі та ресторани Відпочинок по-східному: Шарм-ель-Шейх та Червоне море