Минулого разу ми говорили про те, що любов це завжди творче почуття, яке несе в собі повагу, довіру та потяг. А те, що викликає у нас біль, страждання, змушує терпіти психологічний тиск має називатися інакше.
Fotolia
Щодня я отримую листи або чую історії, схожість яких вражає. (Слово схожість підходить сюди найбільше, тому що в ньому присутній “жесть”). «Він погано поводиться зі мною. Я нещасна з ним! Запитання: «Чому терпиш?» Відповідь: «Люблю.» Слухаючи ці історії, весь час переконуюсь – слово «любов» часто використовується для виправдання власної бездіяльності та відгодовування стану жертви. Можливо, це жорстко звучить. Але, на жаль, такими є реалії.Історія не про кохання Розкажу вам одну з таких історій. Розповідає Тетяна, 47 років: – Ми познайомилися, коли мені було 21. Я молода та затребувана. Дочка впливовою людиною в ті часи. Заміж не поспішала – нареченими перебирала. Він – молодий і на мерседесі! Тоді означало – багатий. Доглядав довго, я не реагувала, потім здалася. Час минав, всі подружки виходили заміж – мені 23. Вже час! І він такий увесь принц! Єдиний, хто був проти – батько. «Не твоя це людина, дочко. Не на те ти дивишся, мерседеси та гроші – це пилюка в очі. Дивись на людину!», – казав він. Відіграли шикарне весілля. Подружки всі заздрили: «Як тобі пощастило. Красивий, з грошима, любить!». Я завагітніла. Перший великий скандал стався, коли я була на шостому місяці. – Тетяно, я не вірю, що скандал був перший, – задаю своє часті питання. – У нас і перед цим сварки були, – погоджується вона. – Чому ви заплющували на це очі і не розірвали стосунки ще до весілля? – Любила. Та й думала – притираємось. Але те, що він наговорив тоді, страшно згадувати! Але я вибачила. Як можна піти? Адже я вагітна. Народилася дочка. Щоразу, коли він був без настрою чи щось не виходило. Він висловлював про мою нікчемність, про те, що погладшала після пологів, що не заробляю, що… Цих «що» дуже багато і всі вони нецензурні. Плакала від образи, а потім почала думати, що може і мені потрібно змінюватися. Я старалася – схудла, готувала, прибирала, дивилася за дитиною, але це нічого не змінювало. Він продовжував мене принижувати словесно. Але це відбувалося всередині, а зовні всі захоплювалися – зразкова сім’я. Ніхто навіть уявити не міг, чого мені вартував цей «зразок». – Тобто, він продовжував психологічне насильство, ви це розуміли. Чому залишалися із ним? – Любила. Як можна піти – у нас дитина. Та й що люди скажуть? – А батько? – питаю я. – Батько не знав, я не розповідала – соромно. Та нікому не казала. Таня – дочка такого тата, яка ніяк «ціни собі скласти не могла». І на тобі! Подружки б тільки зраділи! Потім батько несподівано помер серцевий напад на роботі. Після цього взагалі почалося пекло. Якщо раніше це були лише слова, то тепер він уже почав піднімати руку. Мабуть, раніше батька побоювався. Я погрожувала, що піду, він вибачався. І ми мешкали далі. – Чому не пішли до матері? – З матір’ю у мене ніколи близьких стосунків не було. А після смерті батька зовсім спілкуватись перестали. Куди мені йти? Нічого не заробляю, маленька дитина на руках, а вона хоч і принижувала, але гроші завжди були. Та й у моїх подружок теж саме – тільки грошей немає. Я їхню історію слухала, про свою мовчала. Вони продовжували заздрити і голосити «Як тобі Таня з чоловіком пощастило!». Та й любила, мабуть, інакше не терпіла б. У чоловіка почалися проблеми у бізнесі, він почав пити більше, ніж звичайно, друзі приносили «тіло» і клали в кабінеті на диван. Я ставила тазики та застирала простирадла. Слухала все, що він висловлював. У мене семирічна дочка, мені 31. Як мені розлучитися? Кому я потрібна? Чоловік бізнес втратив. Грошей не стало зовсім. Від усіх багатств залишилася квартира та мерседес. Запої тривали тижнями, скандали також. – Чому не пішли? – знову питаю я. – Як піти? Жаль його. Що люди скажуть? Як гроші були, так жила, як не стало – одразу кинула. Я почала шукати підробітки. Спершу продавала косметику, потім відкрила склад. Згодом усе лягло на мої плечі, він не заробляв, але допомагав мені відвезти-привезти. Але при цьому продовжував пити та продовжував принижувати. – Чому не пішли?!! – Не витримую я. – Як піти? У дочки випускний вступ до інституту. Та й практично всі друзі вже розлучилися, а ми – зразково-показова пара. Дочка надійшла до Києва. Я залишилася з ним віч-на-віч. Мені сорок років. Я заробляла, він продовжував мене принижувати. А на останньому курсі побив так, що я у лікарні пролежала два тижні. До того ж ще з’ясувалося, що в нього з’явилася коханка. Хотіла піти. А тут дочка каже, що з хлопцем приїде у гості. Він їй пропозицію зробив. Ну як піти? Кому потрібна дівчинка із сім’ї, в якій батьки розлучилися? Вирішила – піду після весілля. А тепер думаю: «Як піти? Усі думають, що ми така ідеальна пара, у нас така дочка! Та й люблю я його, мабуть, раз терплю.Жіночі програми, що руйнують долі
Fotolia
Доля, яку прожили чи проживають багато хто. Чому жіночі історії такі схожі? Тому що кожна з нас приймає рішення, які згодом визначають наше сьогодення. Питання тільки в чому – що змушує нас приймати ті чи інші рішення? Відповідь очевидна – наша підсвідомість. Точніше програми живуть там. 1. Бажання вийти заміж. Перша програма є практично у кожної, оскільки закладена інстинктом розмноження і посилена нашим соціумом – вийти заміж. Причому хочу звернути вашу увагу – чим більше подружок вийшло заміж, тим більше активується ця програма. Коли вона увімкнена, ми здатні прощати вчинки, які сигналізують про деструктивну психіку партнера. Саме це змушує нас вибрати у партнери «не того». 2. Гординя. На цю «базову» програму накладаються програми-установки.Якщо вийду заміж – Значить назавжди! ». Таку установку вважаю явним проявом гордині. Втім, до гордині також відношу і «Що люди скажуть!». Базова змушує нас вибрати в собі чоловіки «не того», а установки змушують нас це терпіти. «Я така розумна, гарна, правильна, із сім’ї, в якій ніколи не було розлучень, стільки вже терпіла і піду! Ні! Що люди скажуть! Та й подружки зрадіють!». 3. Фінансова сторона. Третій чинник, який змушує проживати у цьому пеклі – фінансова залежність. 4. Низька самооцінка та страхи. Під час «терпіння» формується «тотальна невпевненість у собі». Чому? Є така приказка: якщо людину часто називати свинею, то вона обов’язково захрюкає. Чим більше ми перебуваємо в деструктивних відносинах, тим більше наша самооцінка падає і зростає невпевненість у собі, а разом із нею з’являються страхи. Страх самотності, страх безгрошів’я чи злиднів, страх, що засудять близькі, страх віку. Утворюється замкнене коло. Програми та установки, які живуть у підсвідомості, змушують приймати рішення – залишатися у деструктивних відносинах, а перебування у них – формують страхи, які ще більше змушують нас там залишатися, бо самооцінку вбито. Але зрозуміти та визнати все це нелегко. Тому ми використовуємо логіку виключно для того, щоб це рішення виправдати. І кожна з нас намагається прикрити це рішення на початку любов’ю, поступово додаючи фрази: «заради дітей», «все так живуть!», «Зате є гроші!», «Багато хто й не таке терплять», «Б’є, значить любить», «хто оплачуватиме навчання», «я не можу бути одна», «у моєму віці – я нікому не потрібна» «йти нікуди»… Упевнена, що кожна зможе додати щось до цього списку.Що ми прикриваємо коханням?
Burda Media
Ми використовуємо слово любов, як прикриття нашого вибору, який насправді ґрунтується зовсім на інших причинах. Наші захисні механізми психіки та ті установки, які ми отримуємо з раннього дитинства, змушують нас поводитись саме так. “Я терплю приниження через гордість” сказати нелегко, тому “Я зберігаю сім’ю. Я його кохаю”. Терпіти психологічний тиск через страх самотності – це не про мене, я ж не така, тому терплю заради дітей і тому, що його люблю. Терпіти приниження через фінансову залежність, це взагалі не правильно, це цинічно, це означає визнати, що я меркантильна сучка, або що я з себе нічого не уявляю, а це непросто. Тому всьому світу заявляю: Що ви! Я його кохаю!”.Як вийти із замкнутого кола: поради Анни Богинської По-перше, кожна жінка повинна зрозуміти, що важливо не вийти заміж, а бути в конструктивних, творчих відносинах, де панує повага, довіра та потяг. І цьому треба вивчати своїх дочок! І не словами, а прикладом! Мріяти потрібно про те, щоб стати особистістю, а не про те, як підселитися до чоловіка, одягнути обручку та терпіти. По-друге, на кожну “жертву” деструктивних відносин належить колосальна робота зі своїми установками та самооцінкою. Викорчовування цих бур’янів із власної підсвідомості часто буває болючим, але в результаті розумієш одну дуже важливу істину. По-справжньому щасливою стає та жінка, яка стала самодостатньою особистістю, здатною грюкнути дверима та піти, бо вона впевнена у собі та фінансово незалежна. І саме таких цінують чоловіки та дуже боятися втратити. Саме до таких вони виявляють повагу, бережуть довіру та відчувають постійний потяг. Автор: Анна Богинська – психолог, письменник-аналітик, автор бестселера «Жити Життя» ЧИТАЙ ЩЕ: Анна Богинська. Що таке любов? Як посилити жіночу силу: 9 порад на кожен день
