Данило Білих розповів про свого героя у серіалі «Мама для Снігуроньки»

У суботу, 30 грудня, о 17:10 на глядачів каналу «Україна» чекає передноворічний подарунок – прем’єра 4-серійної мелодрами «Мама для Снігуроньки». У центрі сюжету картини, яку знімали ще навесні, – романтична історія, що сталася напередодні новорічних свят із недолугим, але страшенно привабливим Юрієм, роль якого виконав актор Данило Білих. За сюжетом його друг хворіє на вітрянку і просить підмінити, зігравши на кількох вечірках Діда Мороза. Все б нічого, якби саме в цей момент дружина Юрія не збиралася подати на розлучення і відвезти за кордон його єдину дочку. Головний герой має зробити нелегкий вибір – допомогти близькому другу на шкоду своєму особистому життю чи «забити» на дружбу і рятувати власну сім’ю? Вихід виявиться дуже несподіваним. Так, виконавець головної ролі Данило Білих розповів нам про схожість зі своїм персонажем та поділився власними поглядами на життя. Розкажіть про свого персонажа у картині «Мама для снігуроньки». Мого персонажа звуть Юрій і на запитання “А ти хто?” він часто відповідає: “Я – Юра, Дід Мороз”. Ви знаєте, поняття «героя» трошки зміщується, бо де поле бою? В американських фільмах поле бою – якась війна чи злочинність. А поле битви мого героя – це сім’я, сімейні стосунки, друзі, жінки, кохані, зненавиджені. Юра, будучи філософом, займає позицію залишитися вірним якимось своїм принципам, у які він вірить, це робить із нього героя. А поле битви – звичайне повсякденне життя, як у кожного з нас. Може, помітили якісь спільні риси характеру зі своїм персонажем? Мій герой – філософ, а мені це досить цікаво. Останнім часом читаю книги Броніслава Вінгородського, який перекладав Лао Цзи, якісь нові праці. Я прагну донести до глядача якісь думки та цитати звідти, але таке прагнення є й у мого персонажа. Ми обидва намагаємось донести якісь думки. Ось наш монтажер через два дні роботи над картиною звернувся до мене: «Як же добре ти сказав, що розлучення – це форма людської інфантильності та малодушності, справді правильно». Якщо в голові у глядачів залишаться якісь дрібні тонкі думки, які мій герой вимовляє крізь якесь сценарне лушпиння, то це здорово. Чи були в житті ситуації, коли вам доводилося робити складний вибір? У своєму особистому житті я завжди стикаюся перед вибором. Це досить складна для мене ситуація. Я часто спілкуюся з богом на тему того, що прошу, мовляв, Господи, дай мені мудрості відрізнити добро від зла і зробити правильний вибір, тому що часто моє серце мені каже: «Убивай усіх, Господь своїх дізнається» (сміється). Весна заважала передати новорічний настрій у кадрі? Новий рік у всіх по-різному відбувається. Я вже давно Новий рік не святкував у якихось зимових країнах, щоби розуміти цю атмосферу. Якщо порівнювати з якимись дитячими відчуттями, вважаю, що Новий рік має свої ознаки: більше надії, інший ритм існування…

Читала в одній статті, що, на вашу думку, невиправних людей немає, а змінюватись не тільки можна, а й потрібно. Як часто у житті вам доводилося змінюватись самому? Ну, я дивлюся, у мене якийсь прикус неправильний, коли я посміхаюся. Стільки людей уже зробили собі правильний прикус із артистів, а я як це… є якісь щербинки. Я пам’ятаю, що одна щербинка з’явилася, коли я коньяк пожежними сходами вирішив нести, зачепивши пляшку в зубах. Інша щербинка – коли я в Ялті сандалик на дискотеці жіночий лагодив (сміється). Настав, звичайно, час міняти прикус і зробити якісь зміни, але я цього не роблю. Я правильно відповів? Хотілося б почути про вдачу. Тут, напевно, йдеться про речі, пов’язані з освітою, вихованням. Я відчуваю, що в мені у дитинстві саме цих якостей не вистачало. Я їх намагаюся заповнити, щось роблю, якісь духовні практики роблю, якісь подорожі тривалі та цікаві, що зовсім змінює мій характер, мене змінює, оточення моє. Тривалі подорожі – це куди? Подорожую років 15 вже досить серйозно. Різні місця відвідую. Ставлю перед собою різні цілі та завдання, намагаюся їх виконати. Я маю якісь підйоми на різні гори. Ось дружина мені подарувала на День народження комплект обладнання для полювання. І ось ось освоював два місяці глибоководне занурення без спорядження. А де пірнали? У Коста-Ріці. Ви вважаєте, що ризик – це дурість, а до свого здоров’я ставитеся дуже трепетно. Чи ризикували під час зйомок? У мене було 15 посадок на тілі – це коли на одязі вибухають патрони «тищ-тищ-тищ» і 30 навколо мене. Мене німці в окопі розстрілювали. Одна з посадок спрацювала, і мені прилетів уламок у губу, я рефлекторно затиснув губу рукою, і дві посадки спрацювали мені в руки. Такі були випадки. На конях ми багато в «Махно» («Дев’ять життів Нестора Махна» – ред.) їздили. До мене був приписаний кінь, Тамерлан його називав. Ось там можна було травмуватися. Ризик – це невиправдано, я не любитель цього, і слово «екстрім» мені не подобається. Але ж ви казали, що любите підкорювати гірські вершини? Це ж є екстремально. Ні, це, напевно, більше самовпевнено і гордо. Тому, коли я піднімався на Еверестужі на останньому етапі прийняв рішення і пішов в інший бік, бо зустрів людей із обвітреними обличчями, зморшками, окулярами. Вони були чорні, худі. Ми сиділи в тому місці, де всі фотографуються під час підйому на Еверест – Кала-Патхар – і вони у мене запитали, чи хочу я до базового табору в Еверест Бейс Кемп і отримати маленьку бейсболку, щоб потім про це розповідати. І я такий: “Ну так”. Я чекав, що там зможу подумати віч-на-віч із собою, споглядаю, а там ніби Макдональдса не вистачає: стільки народу, якась товкучка. «Кинь це, ти ж добрий хлопець, не ходи туди, розгорнися, льодовик зараз відкритий, перейди його та йди туди, на Гокіо-пік, там білий пісок зливається з білими горами та небом», – подумав я. Розвернувся і пішов. Ви завжди прислухаєтеся до своєї інтуїції? Я вважаю, що весь простір пройнято моєю інтуїцією. Тут уже залежить від того, куди я хочу направити цей простір. А як ви, у такому разі, стежите за здоров’ям? Я намагаюся виконувати якісь практики, пов’язані з диханням, увагою. За типом йоги чи щось медитативне. Ви одного разу сказали, що одну жінку все життя любити неможливо. Але є пари в похилому віці, які все життя разом і люблять один одного. Що скажете з цього приводу? Я просто вважаю, що сімейне життя будується на якихось відповідальних речах, ніж любов. Адже ви, коли будуєте будинок, ви спираєтеся на якісь чіткі і точні речі, наприклад, цемент, цегла, гарний фундамент, правильно обране місце, тому якщо ви в будівництві великого будинку вирішили скористатися впевненістю, знаннями на той момент, своїми саме, а не спільними людськими, то ви збудуєте курінь. Якщо користуватися лише любов’ю, то так, справді, з милим рай у курені. На початку розчинитися милий, а потім і курінь розвалитися. Для того, щоб жити в законі, зокрема в сімейному, потрібно у щось вірити, в якусь систему цінностей, мати якийсь світогляд, якому ти довіряєш і віриш. Ось, наприклад, склянка. Якщо тримати його хвилину, то нормально. Година – рука втомиться, а день – то взагалі рука відвалиться. Так з якимись речами, проблемами, які починають збиратися в голові людини. Якщо ти їх не відпустиш, завдяки якійсь істині, якійсь альтернативі, то ти напружишся настільки, що не зможеш утримати не тільки дружину, а й взагалі нічого, ні дітей, ні роботу…нічого-нічого-нічого. Тому що втомлюєшся, людина втомлюється.