У її віці оперні співаки найчастіше лише починають будувати кар'єру, а Олена Бєлкіна вже підкорила Європу та блищить на сценах провідних оперних театрів.
Вона народилася в Ташкенті, виросла в Джанкої, навчалася у Києві, а зараз у щільному графіку її виступів Німеччина, Австрія, Італія, Іспанія, Японія, Ізраїль… Як їй це вдалося? Як звичайна дівчинка із віддаленого степового містечка стала оперною зіркою? Як зуміла в короткий час зробити ривок вгору по цій повній складності та несподіваних перешкод дорозі? Невже справді казка про Попелюшку?
У нас в гостях Олена Бєлкіна – оперна співачка, меццо-сопрано. Нещодавно вона виконала партію Адальжизи у виставі Національної опери України «Норма» Белліні в ансамблі з іншою оперною зіркою світового рівня, Людмилою Монастирською, яка заспівала велику роль.
– Олено, як випала така удача, що дві знаменитості, що йдуть кожна своїм курсом, одночасно зійшлися на оперній сцені у Києві?
- Це, звичайно, не випадковий збіг. Я мала співати партію Адальжизи в Києві у березні минулого року, з іншим складом виконавців. Але через напружений графік моїх виступів в Італії та у Відні не вийшло. Але дуже вже хотілося заспівати цю оперу — і це виявилося можливим зараз, коли Людмила Монастирська дебютувала у великій ролі. Мені вдалося знайти зазор у щільному графіку моїх виступів між концертом в Австрії та серією вистав у Японії. Так і вийшов збіг наших дебютів у цій чудовій опері із дивовижною музикою.
– Ви ще дуже молоді, вам нещодавно виповнилося 30 років – у цьому віці оперні співаки зазвичай лише починають. А ви вже майже 10 років на сцені і знаходитесь на найвищих щаблях оперного Олімпу, співаєте провідні партії на найвідоміших оперних сценах. Як вам вдалося так швидко злетіти?
- Я рано зрозуміла, що хочу бути співачкою, але не думала про оперу. Моя мама – музикант, і коли в мене виявився голос, вона сказала, що треба займатися лише академічним співом. Ми жили в Джанкої, там не було нікого і нічого, що могло б мені допомогти. І ось я в 14 років цілий рік їздила електричкою на заняття в Сімферополь до педагога Миколи Івановича Горбатова. Потім я продовжила в нього вже в Київському музичному училищі ім. Глієра. Так я у 15 років опинилася одна без батьків у Києві у гуртожитку. Микола Іванович заклав мені основи та навчив мене співати. З цією базою я вступила потім до консерваторії класу знаменитої Євгенії Мірошниченко.
– Ви були в Києві одна, без батьків, треба було вчитися і щось жити…
- Так, це було дуже важко. Як і всі студенти, я жила у гуртожитку, часто ходила на спектаклі до Київського оперного театру, мені було дуже цікаво спостерігати та слухати майстрів. Ну і, звичайно, багато займалася сама, крім уроків у консерваторії, бо завжди пам'ятала, для чого я тут. Я завжди була готова вчитися професії, навіть іноді пізно ввечері, майже вночі просила свого приятеля піаніста підіграти мені, аби ще позайматися вокалом.
Коли мені було 20 років – на третьому курсі консерваторії – я перемогла на Міжнародному конкурсі вокалістів імені Бориса Гмирі. Тоді мені одразу запропонували контракт солістки Лейпцизької опери, і я, порадившись із Євгенією Семенівною Мірошниченком, погодилася. Довелося дуже швидко вивчити німецьку мову. Так я опинилася у Лейпцигу. Потім був його величність випадок, хоч я не дуже вірю у випадковості. Відомий продюсер Андреа Андерманн, який вже довгий час шукав відповідну співачку, запросив мене на роль Попелюшки в італійському телевізійному фільмі по однойменній опері Россіні. Мені було тоді 24 роки, фільм із тріумфом пройшов у багатьох країнах світу. Участь у цьому проекті принесла мені по-справжньому міжнародну популярність.
– Ця ваша історія сама нагадує казку про Попелюшку…
- Так саме! Я досі ототожнюю себе з цим персонажем, тому що, якщо згадати початок і подивитися, де я зараз, менш ніж через 10 років після початку сольної кар'єри, це здається нереальним. До речі, донедавна ця героїня опери Россіні справді була моїм улюбленим персонажем.
- А зараз?
- Зараз я закохана в Кармен – після того, як заспівала її минулого літа на знаменитому оперному фестивалі у Брегенці, на відкритій плавучій сцені посеред Боденського озера перед аудиторією у 7 тисяч глядачів. Вистави проходили протягом двох місяців, і на всіх уявленнях цей гігантський амфітеатр був переповнений. Кармен – це надзвичайно складний цікавий образ, і я щаслива, що брала участь у цій незвичайній постановці, це був мій дебют у цій ролі. Тепер я її співатиму і в інших театрах. А влітку знову повторю на тому самому фестивалі у Брегенці.
– Там не цілком звичне закінчення…
– Це взагалі дуже цікава вистава, але особливо своєрідний фінал. Як відомо, Хозе заколює свою кохану, коли вона відмовляється повернутися. У постановці ж у Брегенці режисер Каспер Хольтен вирішив використати незвичайне розташування сцени – посеред водної стихії – і у фіналі Хозе топить Кармен в озері. Я перебуваю більше двох хвилин під водою, повністю занурена. Щоб не захлинутися, мені потрібно використати закріплену під сценічним костюмом пляшку з киснем, таке своєрідне ноу-хау в оперному дійстві.
– Олено, у вас дуже напружений та суворий режим, ви красива молода жінка - а коли ви відпочиваєте? Бачитеся з сім'єю?
- Як вам сказати… у мене все гаразд, у мене є мій коханий, який супроводжує мене у поїздках і буває на моїх спектаклях – звичайно, коли він має таку можливість. Я намагаюся часто бачитись з мамою, вона приїжджає до мене на деякі спектаклі, якщо це не дуже далеко і не дуже складно. Моя мати професійний музикант, і її поради для мене дуже важливі. Вона ж і мій найсуворіший критик. Хоч і я сама не даю собі поблажок.
– Нашим читачкам дуже цікаво було б дізнатися більше про ваш будинок, чи готуєте ви, і чи є у вас улюблені страви? Якому стилю ви віддаєте перевагу в одязі? У вас чудовий смак - які прикраси ви любите?
- Мій притулок, місце, де я повністю відпочиваю і розслабляюся - це квартира у Відні, яку я вважаю своїм будинком. Вона чудово розташована, і я її дуже люблю. Через те, що моє життя пов'язане з численними переїздами та тривалими поїздками, я не дуже часто готую. До того ж, мій друг балує мене стравами власного приготування. Я дуже люблю біф-тартар, який він добре готує, але можу і сама приготувати м'ясо.
Що стосується одягу - я віддаю перевагу чорному або червоному кольору, різних відтінків. Хоча нещодавно в моєму гардеробі з'явилися речі пастельних тонів – виявилося, що це мені теж йде. Ну, а прикраси – яка ж жінка їх не любить!
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:
8 березня: свято весни чи пережиток минулого?
7 причин поїхати до Хургади навесні
Чого хоче жінка. 10 моїх таємних бажань
Думка редакції може не збігатися з думкою автора статті.
