Гарні актриси рідко бувають щасливі у особистому житті. Катерині Гусєвої пощастило: одна з головних красунь російського кіно – щаслива мама двох дітей та кохана дружина. Ексклюзивно для журналу «Відпочинь!» акторка поділилася своїм секретом щастя.
Актриса Катерина Гусєва не зізнається, звідки черпає енергію, але її вистачає не лише на виховання сина Олексія та доньки Ганни, а й на участь у спектаклях та зйомки у кіно. При цьому 38-річна актриса примудряється завжди добре та яскраво виглядати! «Я люблю яскраві фарби і божеволію відтінків, — каже Катерина. — У мене поряд з будинком знаходиться художня крамниця, і там продають пастель, гуаш, акварель, акрил… 16 відтінків жовтого, 18 відтінків блакитного… Я дивлюсь і просто втопаюсь у них. Коліротерапія – це моє. Я люблю і яскраві сукні, і яскравий манікюр, хоча його рідко можу дозволити собі через театр. Одного разу малиновий лак довелося заклеювати тілесним пластирем, тому що ввечері я грала царицю Ірину у виставі «Царство батька та сина» у Театрі ім. Мосради. А дія у ньому відбувається у XVI столітті». До слова, в театрі Гусєва служить ось уже 12 років і не уявляє себе в іншій професії.
PR-служба Катерини Гусєвої
«Я відчуваю, що займаюся своєю справою»
Катерино, у вас майже кожен день читання, репетиції, спектаклі, а по Москві з її пробками як пересуваєтеся?
От нещодавно застрягла в пробці, стрибнула в метро, п'ятнадцять хвилин і була вже в театрі. Я спокійно, якщо треба, користуюсь громадським транспортом, бо ціную свій час. Час — найдорожчий, що я маю на сьогоднішній день, бо це моя свобода. І в метро я жодного дискомфорту не відчуваю. Навпаки, накочують якісь дитячі та студентські спогади, як ми бігали вгору-вниз сходами ескалатора. Запах метро, ці звуки, люди, котрі, в принципі, нікого не бачать. Ось такі ностальгічні відчуття відчуваю.
Нещодавно на екрани вийшов фільм "Невидимки". Вам було цікаво зніматися у цій фантастичній історії?
Дуже! Історія, розказана у картині продюсера Рената Давлетьярова, сталася під Новий рік. Але я сподіваюся, вона буде цікава будь-якої пори року. Ренату взагалі вдаються сімейні комедії якнайкраще, тому що він має прекрасне почуття гумору. Ми записували звук наживо під час зйомок, але пару сцен переозвучували, і те, що я побачила, мені здалося дуже смішним… Я просто заходилася від сміху. Сподіваюся, і глядач усміхнеться. Зйомки стрічки проходили взимку, я мала грати вуличні сцени без шапки. Мої вуха були фіолетовими від холоду, і тільки волосся змогли це приховати. Але освітлювач подарував мені дуже цінний презент — круглу пластмасову штуку на кшталт медалі, яка на стрічці вішається на шию і опиняється в районі сонячного сплетення. Ти її надламуєш, і вона гріє так, що тепло розповсюджується по всьому тілу. На мою думку, це ноу-хау придумали норвежці. І звичайно, дуже рятують на таких натурних зйомках термоустілки. Ось цим ми й рятуємось у морози, а не тим, чим усі думають (сміється).
Ваші героїні у «Невидимках» та у фільмі Станіслава Говорухіна Weekend – абсолютно протилежні жінки. Перша настільки зайнята кар'єрою, що навіть не помічає чоловіка, а друга патологічно ревнива. Ви розумієте їх як жінка жінку?
Я не зовсім розумію і ту, яка зайнята лише роботою, та іншу, яка ніколи не працювала і живе життям чоловіка, зводячи його підозрами та ревнощами.
Тобто ви б так не поводилися навіть за наявності приводів?
Ні, може, я занадто горда. Не найкращі якості самовпевненість та гординя, і, можливо, з цим треба боротися, але все одно я вважаю, що жінці треба себе поважати. Неможливо побудувати міцні стосунки на підозрі, на ревнощі. Для мене це дивно. Ось ці «моя», «мій», «єдиний» — приємні слова, але так не буває, бо людина не може належати комусь. З материнством приходить розуміння того, що людина, навіть твоя дитина, яку ти народила, не може належати лише тобі. Він належить світові. Але у відносинах з чоловіком почуття здорової ревнощів все-таки має бути поміркованим. Інакше це якісь родинні стосунки. Це інша крайність, що межує з повною байдужістю.
Ви домашня, сімейна людина. А без акторської професії могли б уявити?
Мені здається, що я не збожеволіла б, не померла... Просто, напевно, сумувала б без професії. Я відчуваю, що займаюся своєю справою. Мені добре, цікаво. Чесно зізнаюся, коли телефон мовчить і поштою тиша, то через певну кількість часу я починаю хвилюватися.
PR-служба Катерина Гусєва
«Мені подобається працювати за покликом серця»
Деякі актори рвуться в бій одразу після завершення зйомок.
З травня по жовтень минулого року я знімалася у теледрамі «Через кохання» Олександра Франскевич-Лайє. І тільки зараз, мабуть, я готова знову замислитись про нову роль у кіно. Французький режисер Леос Каракс, наприклад, знімає раз на 5–7 років. Чудові картини! І коли в нього запитують: Що ви робите в ці перерви? — він відповідає: «Я хворію, лінуюся, я закохаюся, я подорожую і чекаю, чекаю, коли мені знову захочеться знімати кіно». Мені подобається його підхід до роботи за покликом серця, що називається.
Зате завдяки цим перервам ви маєте час на велику родину. Восени 2010 року ви народили доньку, з різницею із сином у 12 років.
Це щасливе розуміння, коли ти говориш про дітей у множині. Це так незвично та дивно: «Мої діти», «У мене діти» (усміхається). Поява ще однієї дитини - це ніби нове життя. І щоразу ти ніби сама перетворюєшся на дитину. Можливо, це неправильно. Напевно, діти повинні вставати навшпиньки, а не я опускатися навпочіпки. Але це мені так подобається! Наново студіюю всю дитячу літературу, поетів та казкарів. І ось зараз ще малюю, ліплю. Я ніби втретє стала маленькою (сміється).
«Головне, щоб була внутрішня посмішка»
Ви почуваєтеся привабливою жінкою не менше ніж мамою?
Не менше! За кілька років мені виповниться 40. Страшно подумати! А з іншого боку, перед очима є приклади актрис, які, дорослішаючи, чудово виглядають, причому не вдаючись до кардинальних заходів. Інгеборга Дапкунайте все життя дівчина. Вона легка. І в неї така дівчача посмішка! Все залежить від внутрішнього стану. Головне, щоби внутрішня посмішка була. А це складно. Тут важливо, як ти живеш, що у твоєму житті відбувається. Ми ж не американці, ми щирі, як мені здається... І все одно: чому у нас так багато похмурих людей? Це наша властивість, я гадаю. Але для мене людина похмура, задумлива, але щира дорожча, ніж усміхнена, що робить щасливий вигляд: «Ай ем файн». Та ні дуля не «файн»! Я ж бачу.
А ви щасливі?
Я не знаю. Ось у мене тато (царство йому небесне, його не стало у 60 з невеликим, три роки тому) був дуже добрий. Він увесь час ходив із архаїчною усмішкою. Був такий період у мистецтві, коли всі статуї створювали з легкою посмішкою. Оце мій тато. Мабуть, він був щасливою людиною. Абсолютно світлим, сонячним. Але ж безглуздо говорити, що в нього в житті все було добре. Але якось він все одно все обертав у плюс. Я, напевно, теж така людина, бо на тата схожа.
Це одна із ваших перших серйозних життєвих драм?
Ні звичайно. Але вони пов'язані з відходом близьких людей. Хтось повинен піти, щоб комусь народитись... Зима — весна, зима — весна...
Значить, ви знаєте, як грати різні душевні стани?
Мені здається, це дуже важливо – власна емоційна пам'ять. На тому, що пережив, у тому числі й щасливі моменти, можна робити ролі. Але в той же час згадайте, скільки в кінематографі існує чудово зіграних матерів, - це мрія актрис, які не мали такої можливості у житті. І вони вклали стільки серця у ці ролі! Мабуть, найкращі кіномами — це жінки, котрі в житті були позбавлені такого щастя. Тому… ні, не лише власний досвід. Акторська професія – це така цікава штука! І мрія про кохання може бути сильнішою за будь-яку реальність, яка з тобою відбувалася.
Думка редакції може не збігатися з думкою автора статті.
