31 жовтня — Міжнародний день Чорного моря, який було запроваджено 23 роки тому для відновлення та захисту Чорного моря. Адже ні для кого не секрет, що накопичення у морі мусора та пластику може стати причиною екологічної катастрофи!
Важливо: 1,2 мільярди пластикових пляшок на рік! Саме стільки тари з пластику виробляють глобальні компанії в Україні. Питання в тому, куди потрапляють ці пляшки – на переробку чи довкілля? Відповідальність за загрязнення планети мають нести як виробники, так і споживачі, бо Земля – наш спільний дім.
Сумна статистика
ПЕТ-пляшок, що їх продукують щороку тільки в Україні найбільші міжнародні виробники, вистачить, аби 1,5 раза покрити поверхню озера Світязь, а це 27,5 км².
Кількість мусора, що потрапляє у Чорне море, майже вдвічі перевищує аналогічні показники для Середземного моря.Крім того, концентрації деяких речовин-забрудників перевищують безпечні норми.
83% морського мусора, який загрязнює і знищує Чорне море, складає пластик, а саме PET-бутілки, обгортки від сладостей, пластикові пакети. Частина їх потрапляє туди з берега моря чи суден. Але це не все! Великі річки (в Україні дослідження проводилися на Дунаї та Дністрі) несуть до моря від 6 до 50 одиниць сміття на годину!
Сумно і тещо, на глибині Чорного моря — понад 2000 м було знайдено мікропластик.
Дані з відкритих джерел упевнено свідчать, що проблема з утилізацією та переробкою ПЕТ-пляшок є дуже серйозною. Адже більшість з них потрапляє у наші води, ліси та землю – навіть не у смітник, звідки їх могли б швидко забрати та відправити на переробку.
До речі, в Україні є 20 профільних заводів, але, як бачимо цього мало, та й працюють вони не зі всіма видами пластику, що також є проблемою.
Тільки 17% від загального обсягу ПЕТ-відходів потрапляють на переробку, та й зауважте, що пластиковий предмет лише один раз може бути раз перероблено та використано для виготовлення того самого виду продукції.
Які прогнози?
- Як засвідчили дослідження, через загрязнення кожен із нас споживає, в середньому, 5 г пластику на тиждень – це еквівалент банківської картки.
- Якщо взяти до уваги той факт, що на виготовлення однієї літрової пляшки потрібно 250 мл нафти і 3 л води (дані враховують весь цикл виробництва – від добутку нафти до отримання готового продукту) та помножити н кількість пластикових пляшок на планеті, матимемо вражаючі цифри витрат затребуваного вуглеводню та безцінної води.
- Варто також зауважити, що термін розкладання пластику достеменно не встановлено, але і так зрозуміло, що на це знадобляться десятки та десятки років.
- На відміну від ПЕТ, алюмінієві банки, хоч і мають тривалий період розкладання, втім, належать до групи найактивніше перероблюваних відходів – алюміній, так би мовити, «самовідтворюється» завдяки плавленню. Таку упаковку можна переробляти необмежену кількість разів, а щоб знову перетворити використану тару в банку, потрібно на 95% менше енергії, ніж для виробництва її з нової сировини. Важливо, що цей процес не спричиняє шкідливих викидів в атмосферу.
Як зберегти корисні копалини?
Розрахунки науковців свідчать:
- 1 кг алюмінію, повернутого у виробництво, дає змогу заощадити 8 кг бокситів і 14 кВт•год електроенергії, а з 670 алюмінієвих банок, можна виготовити велосипед.
- ConserveEnergyFuture повідомляє, що з переробленої сировини можна зробити понад 50% алюмінієвих банок, а коли темпи рециркуляції досягнуть 75%, обсяги заощадження електроенегії складуть до 1286 МВт електроенергії на рік — стільки ж енергії виробляють дві вугільні електростанції.
- І ще цікаві цифри: Асоціація Алюмінію Америки інформує, що від моменту, як споживач викинув алюмінієву тару в мусорник до виготовлення нового продукту минає, в середньому, 60 днів.
А як щодо роботів?
Порушуючи питання про ПЕТ-упаковку та інші види сміття, яке находять біля Чорного моря, слід визнати, що чинне національне та міжнародне екологічне законодавство, хоч і є дієвим, проте ще не стало безумовним, свідомим для виконання всіма сторонами – виробниками, локальною владою та громадянами.
Але проблему можна вирішити. Почати хоча б з того, що самі українці можуть сортувати сміття. Головне, щоб такий усвідомлений вибір робили всі.
Думка редакції може не збігатися з думкою автора статті.
