У Львові зі смаком дуже добре. Це стосується і їжі, і архітектури, і музики, взагалі смаку до життя.
Все частіше можна почути діалог: Ви кудись зібралися на вихідні? – «До Львова, звичайно!». Це місто і раніше притягувало до себе, як магніт, а за останні роки стало просто райським місцем для туриста. Особливо для туриста, який любить смачно поїсти та зі смаком провести час.
Міські легенди, або Куди піти на каву
Найкращий спосіб закохатися в місто — ходити ним із класним гідом. Фото Наталії Хоменко
Якщо ти думаєш, що не раз бувала у Львові, отже, екскурсовод тобі не потрібен, ти думаєш так даремно. Тут є просто фантастичні гіди – «професійні львів'яни», які зачарують тебе суто галицьким шармом, покажуть куточки, про які ти й не здогадувалась, почастують сотнями місцевих історій та легенд. Ну, наприклад: чи ти знала, що моду на каву в Європі ввів львів'янин? Справа була у XVII столітті. Козак Юрій-Франц Кульчицький тривалий час пробув у турецькому полоні, де й познайомився із цим напоєм. Пізніше за турецької облоги Відня Кульчицький виявив героїзм, і коли турки були розбиті, отримав винагороду. Цікаво те, що серед відібраного у турків видобутку виявилося 500 мішків дивного зеленого зерна, призначення якого ніхто не знав. Вирішили, що це може бути корм для верблюдів. Єдиним, хто безпомилково впізнав у зелених зернах несмажену каву, був Кульчицький. А оскільки трофей більше нікого не зацікавив, усі 500 мішків віддали йому. Незабаром галичанин відкрив у Відні першу кав'ярню, облагородивши напій молоком та медом. У Відні його ім'ям назвали вулицю та поставили пам'ятник, а на Галичині вважають, що у цьому історичному факті приховується пояснення, чому у Львові варять таку смачну каву.
Куди йдемо на каву? Класика: найпоширеніший варіант – «Львівська копальня кави» (тут і сувенірна лавка, та екскурсії «у вибій», та обов'язкове придбання кави додому); а для «просунутих» – легендарна «Вірменка» (на Вірменській, звісно). Наша рекомендація: обов'язково випий каву з «сирником» в Італійському дворику – це фантастично смачно, а антураж реально переносить тебе кудись у Тоскану.
«Львівська копальня кави». Фото Наталії Хоменко
Поїсти всерйоз: рейд по закладах
Взагалі здається, що львів'янам ідеально вдається відкривати ресторани та кафе (Кульчицький – чим не приклад?). Куди піти, який ресторан вибрати? Головне правило - не зупиняйся на одному, ходи, вивчай, "мацай". Наприклад, сніданок хороший у «Золотому вепрі» на площі Ринок: заклад у самому центрі, у підвалі зі склепінними стелями та підвішеними кабанами, але ціни такі, що смачно «поживитися» вшестером із пивом вийде на 500 грн.
Можна, звичайно, взяти національну їжу на винос у новому концептуальному закладі «Два голубці», але нам здається, що це не спортивно – у Львові хочеться насолоджуватися не лише смаком, а й атмосферою. Посидіти, подивитися, послухати. Загалом, отримувати насолоду від самого процесу.
«Під золотою трояндою» — один із легендарних закладів, де можна і треба торгуватись. Фото Наталії Хоменко
Кожен місцевий заклад концептуальний, унікальний і по-своєму привабливий. Їх знають без вивісок. У найтаємничіших – аншлаг, від відвідувачів немає відбою. Туристи йдуть за враженнями у «Криївку», «Найдорожчу ресторацію Галичини» чи «Під золотою трояндою» – знають, що там на них чекає ціла шоу-програма від офіціантів. Це атракціон, театр у кращому вигляді та чудовий хепенінг.
Ресторатор Марко Зархін – культова особистість у Львові. Фото Наталії Хоменко
До речі, яскраву думку висловив нам львівський ресторатор Марко Зархін: «Якщо у Києві обличчя міста – найімовірніше, чиновник, то у Львові офіціант – ось обличчя міста». Офіціанти у львівських ресторанах трапляються такі, що хочеться їх розцілувати і залишити на чай півзарплати.
Місцеві жителі, зрозуміло, віддають перевагу тихішим і менш розкрученим місцям: заміський «Тарон» з гамаками і диванами на свіжому повітрі. Або, наприклад, ресторан «Крива липа» – заклад не найдешевший, зате кухня вишукана, страви подають із реактивною швидкістю, а розташування – знову ж таки в самому центрі (проїзд Крива Липа так просто не знайдеш, потрібно знати, в яку підворітню пірнути – дивись по карті або вмикай GPS на телефоні).
У «Ресторації Бачевських» пробуй усе, що зможеш: це фантастично смачно. Фото Наталії Хоменко
І, звичайно, є ресторани, про які з рівним захопленням говорять і львів'яни, і гості міста – наприклад, «Ресторація Бачевських» поряд з площею Ринок. Тут можна скуштувати шедеври галицької кухні, у тому числі чудові наливки - адже сімейство Бачевських славилося на всю Європу своїми алкогольними напоями. Виглядає як дорогий європейський ресторан, смачно так, що мову ковтаєш, а комплексний сніданок (наїстися до стану «заспіваю») – 80 грн.
Культурна програма та десерт
Каплиця Боїмів усередині абсолютно «ажурна». Фото Наталії Хоменко
Є дві труднощі у поході львівськими «кнайпами»: зробити вибір і… зупинитися. Не відмовляй собі, пробуй все! Худнетимемо вдома. І все-таки, пересуваючись дрібними перебіжками (чи вже повзком?) від ресторану до ресторану, не забувай милуватися красою міста. Не лише «зовні»: хоча б зайди до Вірменського собору, сходи до Музею Пінзеля… Втім, це вже зовсім інша історія, про це треба писати окремо багато та докладно. Але наша рекомендація: обов'язково зайди до каплиці Боїмів – цей маленький візит за 10 грн. коштує відвідування десятка найкращих музеїв. Ну а потім можна і про десерт подумати!
Галицька класика: штрудель із вишнями, андрути (вафельний торт) та, звичайно, львівський сирник. Якщо поки що не виходить відправитися в подорож – ось його рецепт.
Інгредієнти:
1,5 кг сиру
250 г цукру
15 г ванільного цукру
230 г вершкового масла
8 яєць
60 г борошна
100 г загусника
130 г родзинок
Цукор, ванільний цукор, масло та яйця збиваємо міксером до однорідної маси. Продовжуючи збивати, додаємо борошно і загусник. Потім додаємо родзинки, перемішуємо ложкою. Виливаємо тісто в застелену пергаментом ємність і запікаємо в духовці близько 40 хв. при температурі 160 градусів.
Думка редакції може не збігатися з думкою автора статті.
