Щоразу, опускаючись на саме дно кінематографа, не забувай, що знизу можуть постукати екранізації книг Стівена Кінга.
Ми зібрали найвідстійніші екранізації книг майстра жахів, які не лякають, а трохи навпаки: шалені проповідники, придуркуваті до смішного клоуни, моторошно смішна комп'ютерна графіка та всі відтінки фрази «ти намагався».
Переклад: "Тобі сподобається тут, внизу"
Погані екранізації фільмів Стівена Кінга — це те, що переслідує його книги та історії, хоч би як намагалися режисери. Здебільшого тому, що література жахів — це не те, що можна перенести на екран. Свідченням цього є нуль успішних і справді страшних екранізацій Лавкрафта.
«Газонокосильник»
«Що я щойно подивився?» — спитав Стівен Кінг і зажадав негайно прибрати його ім'я із титрів цього шедевра від New Line Cinema. Це не екранізація книги "Газонокосильник", а швидше екранізація фрази "Не вмієш - не берись".
«Максимальне прискорення»
Цей фільм знімав сам Стівен Кінг за своїм твором, і він настільки поганий, наскільки взагалі могло бути. Проте одна поправочка: так і було заплановано. Сам Стівен розповідав у своєму інтерв'ю, що йому хотілося зняти «трешове кіно для дурних глядачів». І йому це вдалося: стрічка здобула дві номінації на «Золоту малину».
«Діти кукурудзи»
Чи діти можуть бути страшними? Так. А чи може кукурудза бути страшною? Сумніваємось. Як саме Стівену Кінгу спало на думку ідея об'єднати в одній страшній історії дітей та кукурудзу, але у нього це вийшло страшно. А ось у Фріца Кірша, який взявся знімати з цієї історії фільм, зовсім нема. Фільм нудний через постійні сцени гонитви, в яких беруть участь діти-актори, а самі маленькі виконавці ролей вкрай погані. Ісаак, який за ідеєю повинен бути моторошним, адже він — головний антагоніст, виглядає зовсім не жахливо, а наприкінці нас ще й чекає дуже погана комп'ютерна графіка.
«Воно»
Екранізація "Воно" 1990 року Томмі Лі Уоллеса - це ціла солянка з косяків. І справа навіть не в тому, що комп'ютерна графіка така собі. Хороший фільм жахів не потребує комп'ютерної графіки, щоб бути страшним: страх — це сукупність тиску на психологічні важелі та атмосфери. А у «Воно» 1990 року цієї атмосфери немає. Хоч у костюмі клоуна, хоч із комп'ютерною графікою, хоч без усього – Тім Каррі не страшний. Діти-актори грають дуже погано, а самому клоуну від критиків дісталося. Так, клоун-вбивця має справлятися із двома завданнями у фільмі: бути смішним і бути страшним. Клоун в «Воно» впорався із завданням «бути дурним», але це все ще не одно «бути смішним» і далеко не одно «бути страшним».
«Лангольєри»
Ймовірно, найгірша екранізація історії Стівена Кінга — це Лангольєри Тома Холланда. Справді страшна книга про те, як пасажири застрягли в літаку, а майже всі інші люди в ньому зникли, була перетворена на фарс із досить примітивною комп'ютерною графікою. Жанр «психологічний жах» навряд чи щось говорив режисерові, адже екранізація вийшла взагалі не страшною.
А які екранізації Кінга тебе не сподобалися? Відпишись у коментарях!
Думка редакції може не збігатися з думкою автора статті.
