Напередодні у Києві закінчився кінофестиваль, на який чекали всі: «Тиждень швейцарського кіно». Фінальною штрихом став показ фільму «Щасливий Лаззаро», про це розповімо.
Кадр з фільму
Поставлений італійською режисеркою Аліче Рорвахер, фільм «Щасливий Лаззаро» — це історія мешканця одного забутого всіма, навіть цивілізацією, італійської глушині. Перед нами з перших кадрів - простодушний і довірливий Лаззаро, яким всі інші селяни зневажають і експлуатують. Всі доручення він виконує з одухотвореною усмішкою, немає жодного моменту, коли в нього на обличчі промайнуло роздратування.
Спочатку, щиро кажучи, здалося, що це якийсь дивний постапокаліпсис. Жителі поселення виглядають відірваними від цивілізації та «реального» світу: у них немає телебачення, всі вони живуть в одному неохайному халупі, працюють у полі, бояться вовків. Ними керує якась Маркіза, яка нависає над селом незримою і похмурою тінню, і якій селяни повинні з кожним разом все більше й більше.
Незабаром у кадрі з'являється і сама Маркіза, разом зі своїм розпещеним сином Танкреді, який бунтує проти матері, підлітком. І поступово ми починаємо щось підозрювати: маркізи приїжджають на сучасній машині, а у Танкреді – плеєр із навушниками. На тлі запустіння Інвіоланти вони різко контрастують, як і дочка найближчого помічника маркізи.
Кадр з фільму
У фільмі вперше порушуються питання експлуатації, зокрема й трудовий. Глядач поступово розуміє, що Інвіоланта – це не постапокаліптичне місто, не дивна глушина. Усвідомлення, що тут щось не так привозить сама Маркіза, і разом із глядачем починають турбуватися селяни.
Підтвердженням цього є розмова між Маркізою та Танкреді про експлуатацію. Селянам необов'язково знати, що їх дурять. Вони не знають, що їх експлуатують, живуть у невіданні і заразом – експлуатують ще когось, наприклад – Лаззаро, а він ще когось і так далі до нескінченного. Коли Танкреді запитує, що коли Лаззаро не експлуатує нікого, Маркіза відповідає, що так не буває.
Кадр з фільму
Однак незабаром розмірене життя змінюється, і винен у цьому опосередковано сам Лаззаро. Що подружився з Танкреді, він допомагає йому інсценувати власне викрадення з метою пригріти кишені з викупу. Прибуває поліція, яка й розкриває неймовірний випадок експлуатації та шахрайства.
Сюжет «Щасливого Лаззаро» закручується навколо кількох тем:
- воскреслого після падіння зі скелі Лаззаро,
- сільських жителів, які перебралися до міста,
- жертв експлуатації, які не знають, як жити поза місцем, де вони жили все життя.
Це складний фільм, практично притча, яка залишає дивний, частково неприємний післясмак. Символізм і імена, що говорять, легкий відтінок чарівництва, яке вбиває зіткнення з жорстоким містом – це гідне закінчення «Тижня швейцарського кіно», який напередодні закінчився.
А чи ти ходила на цей кінофестиваль? Якщо так, то розкажи, які фільми переглянула та які тобі сподобалися!
Думка редакції може не збігатися з думкою автора статті.
