18 вересня о 21 на телеканалі «Україна» відбудеться прем'єра серіалу «Вікно життя-00». Другий сезон картини додасть турбот у життя головної героїні – доктора Соколової, яку грає Катерина Решетнікова. У житті персонажа відбулися важливі зміни: вона тепер людина сімейна. А її чоловіком став уже колишній співробітник МНС Рудников, роль якого виконує Костянтин Самоуков. Більш гострою стала грань між роботою та особистими стосунками, про що свідчила одна зі сцен, коли ми прийшли брати інтерв'ю у актриси. Соколова бігла коридором лікарні за чоловіком зі словами, що емоційно визначали ситуацію, в якій, напевно, хоча б раз побував кожен: «Андрію, почекай! Ти все не так зрозумів!
– Звісно, змінило. Особливо це вплинуло народження дитини. Загальновідомо, що для багатьох пар поява малюка – це певний стрес та перевірка стосунків. Іспит на витривалість, порозуміння. Навіть звичайні побутові деталі сприймаються вже інакше. Прийняти все, подолати труднощі досить серйозне випробування. Хоча все наше життя – це, по суті, стрес… Зрозуміло, що створення власної сім'ї – подія, яка вплинула на реальність Соколової, а відповідно – на її роботу.
– Коли знімалися у першій частині, то в одному з інтерв'ю казали, щоЯк тільки прочитали сценарій, то зрозуміли: «Моя роль!». А перед другим сезоном, мабуть, була думка: це вже мій персонаж, нікому Соколову вже не віддам?
– Скажу так: це вже було природно. Хоча я мав певні побоювання – був страх, що друга частина може вийти гірше. Так часто трапляється у кіно: продовження поступається першому проекту. Але зараз цих сумнівів поменшало: мені сподобалося, що моя героїня в другій частині показується з різних боків – не лише лікарня, а й особисте життя. Як народження дитини змінює її характер. Як змінюються характери чоловіка, сина... Тобто вона не лише лікарка, а й жінка. І немає цього пригладжування – народила, вийшла на роботу: мовляв, усе легко та красиво. Ні, все є досить жорстко, як і є в житті.
– У першому сезоні у вас був такий момент: на знімальний майданчик зайшла жінка і, незважаючи на антураж – камери, софіти тощо, прийняла вас за лікаря та попросила підписати довідку… За власними відчуттями ви тоді глибоко вжилися у образ лікаря?
- По-перше, мені було дуже втішно, що мене прийняли за реального лікаря. Це означає, що ми працювали правильно, чесно. Тож потім і акцентували увагу на цьому епізоді. Щодо моїх відчуттів, то я сім місяців була в ролі лікаря і, безперечно, вжилася в роль. Але в будь-якому разі, я – актриса і все одно вмикаю маленький контроль: розумію, що граю лікаря, а не є ним. Я люблю свого персонажа та захищаю свою Соколову.
– Чи були ще якісь ситуації, які запам'яталися не лише з погляду реакції оточуючих, а й вашого особистого сприйняття?
- Моя героїня багато в чому зі мною збігається. Тільки вона більш організована, ніж я. У цьому сенсі вона мене, можна сказати, надихає – живить жіночою силою, вірою. Плюс, її освіта є стимулом для мене. А ще її любов до дітей. Загалом, я сприймаю цю роль як справжній подарунок – у тому сенсі, що вона рухає мене на краще. І, до речі, моя позиція щодо «бейбі-боксів», куди потрапляють діти, від яких відмовилися батьки, збігається з нею – я всіляко ратую, щоб вони були. І після першої частини дзвонили люди, далекі від акторської професії, та дякували за те, що ми робимо це все, що ми проблему покинутих немовлят порушуємо, програємо, обговорюємо. Ця тема торкається людей.
- Чи часто ви переживаєте роль вже після того, як проект закінчено? Може, уві сні бачите себе в цьому образі?
– Принаймні нерідко. Буває, що мені сняться немовлята. Адже така кількість маленьких дітей, з якими стикаєшся на знімальному майданчику, не звична. Ти підключаєш якісь жіночі інстинкти. Все це трохи перемішується – акторські та жіночі, материнські відчуття. Фізіологічно, напевно, навіть більше – переймаєшся відповідальністю за життя цієї маленької істоти.
– Коли на знімальному майданчику ви торкаєтеся дітей, згадуєте період, коли самі були молодою мамою? У вас уже два дорослі сини…
– Приходить почуття трепету та розчулення, які властиві, на мою думку, всім мамам, які щойно народили. Мені важко зрозуміти жінку, яка відмовляється від дитини. І завжди, мабуть, важко буде зрозуміти. Соколова ж відстоює, зокрема й таких матерів – бореться за їхніх дітей, роблячи все, щоб пробудити материнський інстинкт у цих жінок. Це теж її функція, ініціатива, прагнення. Знаєте, так буває в деяких жінок: народила і не відчуває любові та потягу до дитини. Однак, материнський інстинкт можна розбудити навіть у таких жінок - кожна здатна знайти в собі це кохання. І моя героїня, мені здається, вселяє в них віру, що вони теж можуть бути добрими матерями.
– Коли ви працювали над роллю, напевно, спілкувалися з фахівцями. Наскільки вони насправді схожі на вашу героїню? Чи можна визначити співвідношення: що ви взяли від них і наскільки додали драматизму, без якого в серіалах не обійтися?
– Вираховувати відсотки тут навряд чи є доречним. Я вибудовую образ, виходячи зі спостереження та власної інтуїції, яка, вважаю, у мене досить хороша. А спостерігати за артистом завжди треба. Це дуже добрий тренінг. Є лікарі, за якими я спостерігаю, спілкуюсь із ними. Я вже розповідала, що у мене є знайома жінка-лікар, зі стилю, деталей та конкретики якої я багато взяла при створенні образу Соколової.
– Як ви вважаєте, чи серіал може відчутно змінити ставлення до цієї проблеми в суспільстві?
- Думаю, що може. Принаймні, я цього хотіла б. Адже ця проблема існує, є сирітські будинки, і ми повинні боротися за новонароджене життя.
- Цікаво, а як цю роль сприйняли ваші сини?
- Старший, Іване, мало дивиться телевізор, і я його навіть просила спеціально стати глядачем серіалу, щоб почути його оцінку. Він навчається на актора, зараз, можна сказати, перебуває у стані постійного тренінгу – етюди, етюди, етюди… Я з ним навіть іноді радилася. І він мене часом журив, вказував на нюанси: "Недостатньо показала почуття до чоловіка ..." (усміхається). Молодшому ж Пилипу просто подобається.
Читати також:
СТБ та FILM.UA розпочали зйомки костюмованої драми «Фортеча»
Ольга Сумська знялася в новому україномовному серіалі для копів
Актриса Дар'я Щербакова: Мені здається, що я справжній скиглій
Думка редакції може не збігатися з думкою автора статті.
