Наш експерт, психолог Олена Шпундра, розмірковує над аксіомою: кохання – це біль. Звідки взялася ідея, що любити означає страждати? Хто підтримує її у жінках і кому це вигідно? Чому ми самі так часто чекаємо від кохання лише болю — і головне, що тепер робити з усім цим? Читай у нашій новій статті!
Про кохання зі сторінок…
У юності я зачитувалась романами Сідні Шелдон. Їхні героїні, молоді, красиві та талановиті жінки, ставали жертвами обману та віроломства чоловіків, негідників-начальників, заздрісних суперниць, пронизливої рідні.
ЧИТАЙ ТАКОЖ: Не заміжня або розлучена: що краще для жінки? Думка психолога
Вони долали вогонь, воду та мідні труби, щоб, зрештою, вирвати щастя у долі, а дорогою ще бажано покарати винних. І звичайно ж вони ставали щасливими не одні, а поряд із якимсь красенем.
Який був теж чоловіком нелегкої долі і не найпростішого способу життя. У свій час я навіть думала, що Сідні Шелдон - жінка. Мені здавалося, що так тонко і зі знанням справи описати почуття, бажання та переживання жінки може лише жінка.
В епоху до Інтернету про автора можна було дізнатися у Великій Радянській Енциклопедії. Але Шелдон був вочевидь не в її форматі. І лише в середині 90-х, коли на заднику книги почали друкувати фото авторів, я виявила, що Сідні Шелдон – чоловік. Але його романи я не розлюбила і перечитала їх усі.
Також перечитала я та Вікторію Токарєву. Її романи були менш пригодницькими та екстремальними, ніж у Шелдона, але не менш пасивними. Героїнь Токарєвої також обманювали і кидали чоловіки. Паралельно вони могли ще долати тягар тяжких хвороб та смерті близьких.
Загалом, до кінця роману героїня таки знайшла щастя, пройшовши загартування всіма колами пекла, а я виливала свої три відра сліз. І відчайдушно фантазувала, що колись і я так само стану щасливою, але для цього спершу доведеться постраждати.
До історій книжкових додавався свій сумний досвід, життя моєї мами та багатьох жінок навколо. Все це чудово лягало в картину світу невротика - і призвело до того, що довгий час я абсолютно щиро вважала, що любити і страждати і терпіти.
Якщо без страждань, то це й не кохання зовсім. Наш шлях – через терни до зірок. По іншому ніяк.
Батьки додадуть
Нещодавно я вела групу для батьків дітей-підлітків. Тема трепетна та насущна – підліткова сексуальність.
І на перше ж питання — чи говорили з дітьми про секс і що розповідали, батьки старанно перерахували: говорили про фізіологію (менструація, нічні полюції), про вагітність і про те, що при сексі можна заразитися венеричними хворобами, тому презервативи – наше все .
І ще майже всі батьки сказали, що дали дітям книги чи енциклопедії про секс, нехай самі читають та розуміються.
З одного боку, я порадувалася. Мої сексуальні інститути зводилися до невиразного і сором'язливого маминого повідомлення про критичні дні та страшні документальні фільми, які демонстрували в школі про венеричні захворювання та дітей, які народжуються у наркоманів та алкоголіків.
Ну і до того, що я осягала з чоловіками досвідченим шляхом і дуже вписувалося в картину страждань.
З іншого боку, хоч і з часів знаменитого «в СРСР сексу немає» минуло майже 30 років, на практиці мало що змінилося. Ми продовжуємо розповідати дітям про негативні сторони міжстатевих відносин — небажану вагітність, згвалтування або домагання, сороміцькі хвороби.
Але не говоримо, що секс це задоволення. У нас є почуття та чуттєвість. І займатися сексом з тим, кого ти хочеш, до кого тебе тягне і хто тобі милий – це одна із найприємніших сторін стосунків.
Так, батьки не повинні бути для дітей провідниками у світ тілесних втіх. Все це зроблять партнери. Але, як і раніше, акцентувати увагу лише на поганому і страшному образі сексу – це додавати цеглини до образу «любити – це страждати», стосунки – це терпіти, а жити – взагалі випробування на міцність.
Мій рецепт щастя
Я перестала читати мелодрами. Я перестала дивитись мелодрами. І виключила зі свого життя чоловіків, які забезпечують стражданнями та виносом мозку, замість того, щоб дарувати комфорт та гарний настрій.
Тепер я цікавлюся лише тим, що розважає чи дає їжу для розуму. І людьми, спілкування з якими приносить радість.
І з жалем читаю на псі-форумах жіночі пости: «Він не знає, кого вибрати – мене чи свою колишню, ігнорує мої повідомлення та пропадає на два дні, каже, що мене багато у його житті, не дарує подарунків, не знайомить із друзями , секс рідкісний і з моєї ініціативи. А ще він кричить, і вчора побив. Скажіть, чи є шанс у наших стосунків?
Це мої колишні товари за шкідливою і дурною ідеєю «любов — біль». Жінки зі збитою програмою нормальних стосунків.
Романи про жінок я, як і раніше, люблю. Ганна Гавальда. Майгулль Аксельссон, Елізабет Страут. Вони розповідають про жіноче життя достовірно.
Не смакуючи драму, не спекулюючи трагедіями, не переконуючи читачок у тому, що тільки відстраждавши можна отримати бонус у вигляді кохання, а секс - це обов'язково "50 відтінків сірого".
фото: unsplash
ЧИТАЙ ТАКОЖ:
10 речей, які я перестала робити у 40 років
Бодіпозитив: тріумф жиру та дурості
Думка редакції може не збігатися з думкою автора статті.
