Фото: Олена Романенко
Чи знаєш ти, що у червні цього року до списків ЮНЕСКО внесено вісім українських дерев'яних церков? Ці храми визнані всесвітнім культурним надбанням людства!
Пам'ятники ЮНЕСКО — це предмет законної гордості кожної держави, адже вони свідчать про унікальний внесок народу у розвиток культури всього людства.
Наявність таких пам'яток серйозно підвищує престиж держави, сприяє розвитку міжнародного туризму. Держава, своєю чергою, зобов'язується гарантувати безпеку і цілісність об'єкта ЮНЕСКО, всіляко сприяти його популяризації. Що й казати, завдання не з легких. Можливо, саме тому до червня 2013 року, за кількістю визнаних ЮНЕСКО культурними «перлинами», Україна посідала останнє місце в Європі. І абсолютно незаслужено! Цікаво, що цього разу номінацію «унікальні дерев'яні храми України» на обговорення винесла делегація Польщі. Адже вісім із шістнадцяти унікальних дерев'яних будівель, створених українськими майстрами, зараз перебувають на території цієї країни.
Церква Святого Юра у місті Дрогобич Львівської області.
Фото: Олена Романенко
Національна гордість
Пам'ятниками ЮНЕСКО стали вісім храмів на території Львівської, Івано-Франківської та Закарпатської областей. Вік будівель часто перевищує три століття. Практично кожен із цих храмів унікальний не лише в масштабах країни, а й усієї планети! Адже ціла низка авторитетних дослідників архітектури з Норвегії, Росії, Німеччини, Польщі та навіть Японії беззастережно визнали: українська дерев'яна церковна архітектура не має аналогів у інших народів.
Воно абсолютно не схоже ні на те, що розвивалося у найближчих сусідів — поляків, словаків, росіян, румун, ні на те, що характерне для країн Півночі і Сходу.
Троїцький храм у Жовкві (Львівська обл.)
Фото: Олена Романенко
Українські храми зводили в техніці зрубу: всі частини споруди складали з горизонтально розташованих круглих або обтесаних колод, комбінуючи та поєднуючи три або п'ять зрубів у єдину конструкцію. При цьому в інтер'єрі українські храми мають ту саму форму, що й зовні. Входячи до церкви, ми потрапляємо у високе, витягнуте вгору простір, і можемо милуватися верхами зсередини. Власне, ця внутрішня сторона високих «вінців» є неодмінною складовою унікального храмового простору. У храмах інших народів замість сяючої в сонячних променях висоти ми бачимо лише стелю, а високі вежі та башти видно лише зовні, в інтер'єрах вони закриті. Справа в тому, що стеля «маскує», ховає від глядача складну систему опор та перекриттів веж, що підтримують. А верхи української церкви не вимагають опор.
Церква Вознесіння Господнього в Ясинях (Закарпатська обл.)
Фото: Олена Романенко
Для вільного вертикального розкриття простору українські майстри вигадали «залом» — елемент, який дозволяв зробити вертикальний перехід від більшого зрубу до меншого. З конструктивного погляду ця українська «вигадка» можна порівняти з винаходом колеса: на перший погляд елементарно, але всім зрозуміло — винахідник геній! Два-три «заломи» дозволяли «відкрити» внутрішній простір храму на висоту до 30(!) метрів. До речі, біля храму може бути не одна, а кілька верхів!
Дослідники підрахували, що на основі об'єднання трьох зрубів, за різних комбінацій обсягів і верхів, можна побудувати 334 різні варіанти храму. За такого стану речей вісім храмів — крапля в океані!
Храм Зіслання Святого Духа у Потеличі (Львівська обл.)
Фото: Олена Романенко
Унікальні та неперевершені
Майже кожен із існуючих у нашій країні дерев'яних храмів – унікальний. Серед кількох сотень зрубних церков, що збереглися в Україні, двох однакових не існує. Дослідників архітектури незмінно вражаються тому, що навіть найскладніші храмові конструкції створювалися за повної відсутності планів та креслень, адже це вимагало від майстра не тільки дивовижного просторового бачення, а й чудового знання матеріалу!
Завершення — вежа українського дерев'яного храму може мати до восьми заломів. До середини вісімнадцятого століття основним інструментом для будівництва дерев'яної споруди була сокира. Удари його леза закривали пори деревини, підвищуючи її стійкість до гниття. Почувши про те, що дерев'яний храм зведений без жодного цвяха, можете бути певні це так. Іржава, метал руйнує дерево. Найскладніша та надзвичайно міцна конструкція створювалася за допомогою низки простих, але дієвих дерев'яних кріплень. Основна перешкода для огляду храмів пам'ятників ЮНЕСКО сьогодні є повною відсутністю нормальних асфальтованих доріг.
Храм Зіслання Святого Духа у Рогатині (Івано-Франківська обл.)
Фото: Олена Романенко
Перші серед рівних.
Найдавніший із восьми обраних ЮНЕСКО храмів — церква Зіслання Святого Духа у прикордонному містечку Потелич, Жовківського району Львівської області. У 1502 року вона була побудована коштом місцевих гончарів. У 1736 році старий храм реконструювали, додавши до того, що вже існував ще один верх. Усередині – унікальний стінопис на дерев'яних брусах. Вона особливо ефектно виглядає у сонячні дні, коли промені проникають крізь вузькі вікна світлового ліхтаря над центральним зрубом і осяють сяйвом обличчя святих.
Церква Святого Юра у місті Дрогобич Львівської області збудована наприкінці XV – на початку XVI століть. Триверхий храм із крилосами - невеликими симетричними прибудовами східної частини центрального зрубу в інтер'єрі зберіг темперні розписи XVII ст. Втім, цей сухий опис не передає і сотої частки нищівного захоплення, яке випробовуєш при зустрічі з цим теплим золотистим дивовижно живим архітектурним дивом, наповненим світлом і ароматом теплого дерева.
Храм Пресвятої Богородиці у Нижньому Вербіжі (Івано-Франківська обл.)
Фото: Олена Романенко
Троїцький храм у місті Жовква Львівської області збудовано у 1720 році. Тризрубний, триверхий, що відноситься до так званого галицького типу - храму з широким центральним зрубом та трьома восьмигранними верхами. В інтер'єрі збереглися розписи XVIII ст. Саме цьому храму гарантовано найбільшу кількість гостей — шлях зі Львова сюди недалекий і дорога хороша. На жаль, дістатися до села Матків, Турківського району Львівської області, значно складніше. Втім, враження, які ти отримаєш від храму Різдва Богородиці, варті витрачених зусиль. Триверха церква схожа на дивовижну красу пагоду, якимось дивом принесену на схили прикарпатських гір.
Дещо простіше дістатися до Церкви Святого Духа у місті Рогатин Івано-Франківської області. Побудований у 1598 році, цей одноверхий храм – справжня архітектурна перлина. Свого часу дубові зруби церкви були розписані зовні, сьогодні, на жаль, збереглися лише окремі фрагменти цих розписів, зате в інтер'єрі є чудовий золочений іконостас, ренесансні ікони якого справляють наймогутніше враження.
Церква Архангела Михаїла в Ужці (Закарпатська обл.)
Фото: Олена Романенко
Непросто дістатися церкви Пресвятої Богородиці у селі Нижній Вербіж Івано-Франківської області. Та й подорож до храму Вознесіння Господнього в Ясинях Закарпатської області неодмінно перетворитись на справжню пригоду. Шлях до храмів непростий, він вимагає часу, наполегливості та терпіння. Що ж, тим паче святковою стане твоя зустріч із дивовижними архітектурними творами безіменних українських геніїв.
Наразі туристичні фірми Львівської, Івано-Франківської та Закарпатської областей розробляють оптимальні маршрути для показу туристам Пам'ятників ЮНЕСКО.
Думка редакції може не збігатися з думкою автора статті.
