Ніхто з нас не був готовий до тих подій, де ми опинилися сьогодні. Постійні й нав'язливі хвилювання щодо майбутнього виснажують, а невизначеність, доповнена неправдивою інформацією, спустошує.
Unsplash
Канал Психологічна підтримка та психолог Олександр Аврамчук говорять про аспекти, які також роблять нас уразливими у незвичних для нас умовах.
Звичка покладатися на алгоритми та щоденні ритуалі
З одного боку, доведені до автоматизму дії, закарбовані життєві правила та алгоритми прийняття рішень спрощують нам життя, економлять внутрішню енергію, підкріплюють буденну логіку як життєдайну.
З іншого ж боку, гальмують відкритість до пізнання нового, готовність побачити ситуацію зі сторони та віднайти нові шляхи рішень.
Потреба шукати причинно-наслідкові зв'язки
Тоді, коли попередня логіка, з якою ми прожили певну кількість років, не спрацьовує, а життєві правила не захищають, ми починаємо шукати винних.
Пошук «винних» — це спосіб пояснити чи вибудувати для себе причинно-наслідковий зв'язок.
Такий спосіб мислення є корисним, щоб відчути певний контроль за життєвою ситуацією. Й коли легко знаходитись образ, який можна ненавидіти, ми відчуваємо полегшення, оскільки він стає більш відчутним і певною мірою доступним для помсти.
Такий спосіб наша психіка зазвичай бореться з дуже неприємними думками та емоційними переживаннями щодо себе, можливості втрати чогось чи когось, коли є загроза нашій власній ідентичності та чуття гідності.
Однак нав'язлива спроба розкрити таємниці причинно-наслідкових зв'язків неодмінно призводить до подавленого настрою, суми за втраченим та ще більшої кількості запитань, відповіді на які ми часто не готові прийняти або не маємо ресурсу.
Unsplash
Наротив, що нас потрібно «врятувати»
В періоди невизначеності та адаптації до нових обставин, коли не вистачає ресурсу, ми прагнемо, щоб поруч із нами опинилась сильна фігура («ідеальний батьківський образ»), яка нас захистить та спасе від проблем, зокрема від прийняття рішень самостійно та відповідально.
Це допомагає нам підтримувати надію, що є той, хто безперечно нас любить, приймає такими, якими ми є, та дозволяє діяти абсолютно автономно (на власний розсуд), але готовий прийти на допомогу, коли нам це буде необхідно.
Що робити?
Саме зараз у нас з'явилася можливість почати діяти та мислити інакше, і ми вже почали це робити:
- підсилювати ті щоденні ритуали, які допомагають нам піклуватися про себе та рідних (наприклад, молитися щиро й від серця);
- почали об'єднуватися й бути більш відкритими одне до одного, роблячи спільну справу в міру своїх сил та на своєму власному «фронті»;
- зламали старі стереотипи про Україну та українців і самі формуємо нові змісти;
- вчимося жити сьогоденням, щоб бути максимально ефективними «тут і зараз», бо завтра залежить виключно від кожного з нас;
- починаємо помічати й цінувати те, що здавалося нам буденним та сірим.
Автор: Олександр Аврамчук, лікар-психолог, канд. психологічних наук
Думка редакції може не збігатися з думкою автора статті.
