Для Юрія Горбунова серіал «Останній москаль» став справжнім акторським випробуванням! Окрім того що його обливали холодною водою при мінусовій температурі, він був змушений одночасно бути добрим і злим, зі щетиною і поголеним…
Річ у тому, що у новому сезоні Юра зіграв двох братів-близнюків, абсолютно протилежних за характером. Ми дізналися, як йому вдавалося перевтілюватися за лічені хвилини, що було найважче зробити на знімальному майданчику і чому найпопулярніший в Україні телеведучий… любить мити посуд!
Читайте також:
Ольга Сумская и Юрий Горбунов украсилии обложку спецвыпуска «Отдохни!» о сериале «Останній москаль»
«Ти несеш відповідальність…»
Юро, актори серіалу кажуть, що на зйомках було дуже весело. Напевне, індикатором гумору були саме ви?
Знаєте, там було багато таких індикаторів гумору. (Усміхається.) Коли ти займаєшся роботою, яка подобається, коли ти в колективі людей, які отримують задоволення від того, що роблять, і всі у гарному гуморі, то робота перетворюється на відпочинок. Хоча працювати теж потрібно — 45 днів з восьмої години ранку до дев’ятої вечора, у спеку, мороз, дощ… Ми грали літо аж до кінця листопада. У нас були сцени, де мене, наприклад, повністю обливали водою, а на вулиці було тільки шість градусів тепла! У нас склалася компанія людей, з якими ми знайшли спільну мову ще з першого дня першого сезону — ми постійно жартували, сміялися. Пам’ятаю, що була сцена, де Іван розмовляє з Валерою, і там потрібно було пустити сльозу, а ми з Ігорем (Ігор Скрипко. — Прим. ред.) дивимся один на одного і починаємо реготати. За нами регоче вся знімальна група. І таких моментів було безліч!
У театрі собі такого не дозволиш… Ви ж відновили свою театральну діяльність…
Так, як це не дивно. Я довго не погоджувався на такий експеримент, думав, що робота в театрі далеко позаду. Але мене таки затягнули в антрепризу Чехова «Медведь и предложение». Для мене це таке свято! З самого ранку я почуваюся якось по-особливому, готуюсь до вистави, повторюю текст… А емоції, які я відчуваю за кілька секунд до виходу на сцену, важко з чимось порівняти! У прямому ефірі перед тобою лише камери, на зйомках у кіно ти підсвідомо розумієш, що є дублі і можливість переграти. А в театрі ти вийшов і не можеш сказати: «Ой-ой, давайте спочатку, я ще не налаштувався…»
Тобто можна сказати, що на телебаченні ви працюєте, а у театрі відпочиваєте?
Ні, я б так не сказав. Сцена — це така сама праця, просто, коли ти отримуєш від неї задоволення, це не перетворюється на копання картоплі. Колись я цілий рік працював різноробочим на будівництві, згодом — на заводі, ще розвозив продукти по магазинах до і після вистави, щоб підзаробити… Я знаю всіляку працю. І її дуже важко порівнювати. Коли ти займаєшся фізичною робою — мозок вимкнений. Ти знаєш, що робочий день закінчиться і ти вільний — тобі не треба вдома ще якісь тексти вчити, не треба худнути, мати гарний вигляд у кадрі… Моя сьогоднішня робота потребує душі, що іноді набагато важче, адже з’являється якась внутрішня відповідальність. Бо скільки б ти не представлявся Юрою Горбуновим на публіці, ти несеш відповідальність за весь канал, за людей, що стоять за твоєю спиною, за сім’ю, за театральних колег. Хоча іноді я чую розмови, що в житті я кращий, ніж на екрані (усміхається).
«У мене до себе мільйон претензій»
Ви торкнулися теми гарної зовнішності… Як доглядаєте за собою? Сидите на дієтах, у чомусь себе обмежуєте?
Де в чому доводиться собі відмовляти. Звісно, є періоди, коли «забиваєш», їси що хочеш, але вуглеводи після обіду заборонені — це факт. До речі, це стосується і яблук, і моркви. Ви знали, що в яблуку стільки ж цукру, скільки і в заварному тістечку, і перед сном вони вплинуть на організм однаково? Тому солодке, фрукти, червоне м’ясо — це до обіду, а після — вже біле м’ясо, овочі, бажано печені, кефір, яйця, сир (але обов’язково жирний, виявляється, знежирений не можна, особливо на ніч). Звісно, я займаюсь спортом, плаваю, практикую йогу… Усе це допомагає тримати себе у формі.
Ви завжди маєте бездоганний вигляд, у вас є стиліст чи ви самі підбираєте собі одяг?
Ні, особистого стиліста у мене немає, але зі мною завжди працюють стилісти каналу. Я завжди відштовхуюсь від того, що мені самому подобається. Потім, звісно, це може виявитися не зовсім модним, дивним, але я ніколи не звертав на те уваги. Є якісь речі, які ти хочеш купити, сумніваєшся, а потім купуєш і не вилазиш із них. А буває, що впевнений у чомусь на сто відсотків, купуєш, а той одяг висить у шафі, і ти його не носиш. Ви кажете «бездоганний», а у мене завжди до себе мільйон претензій. Я дуже самокритичний як у житті, так і в кадрі. Іноді кажуть, що треба більше себе любити, бо якщо себе не любитимеш, то й інших не зможеш.
А чия думка для вас важлива? До кого прислухаєтесь у творчому і в повсякденному житті?
Безперечно, є люди, до яких я дослухаюсь. Завжди важлива думка твоєї другої половинки. Якщо ви разом, ви маєте радитися одне з одним. На роботі у мене є стилісти, які обирають мені гардероб, ми завжди дослухаємось до думки один одного, щоб у кадрі все було органічно.
Юро, одного разу ви сказали, що чоловіки Діви ніколи не стрибатимуть з балкона заради жінки. Як ви вважаєте, ваш характер відповідає вашому знаку зодіаку?
Знаєте, друзі мені кажуть, що я дуже змінився останнім часом, та і мені здається, що я став простішим… У цьому мені допомагають у тому числі і проекти, в яких я беру участь. Наприклад, після «Ліги сміху» я можу залюбки посміятися над собою і не проти, коли хтось інший це зробить. Над моїм «Заслуженим артистом» (цього року Юрію присвоїли звання заслуженого артиста. — Прим. ред.) вже познущалися як могли, і я це дозволив. Бо коли ж іще із себе посміятися, як не зараз? Щодо знаку зодіаку, то я класична Діва. Вони неромантичні, більше земні, практичні та прагматичні. Можливо, ще не було просто такого моменту, коли треба було щось таке божевільне заради жінки зробити. Та були і «джентльменські» вчинки, наразі ще ніхто не жалівся. (Сміється.) Хоча і претензії, звісно, є. Взагалі чоловікам іноді смішно слухати на свою адресу слова: «Ну ти ж міг сам додуматися до цього».
Тож ви згодні з думкою, що чоловіки майже не розуміють жінок?
Так, я це підтверджую. Ми точно занесені на Землю з різних планет. Жінці завжди дивно, як можна забути, що, наприклад, п’ять років тому 17-го числа о 17-й годині чоловік з нею вперше поцілувався (сміється).
«Радіти простим речам»
Не секрет, що у вас багато шанувальниць, як ви до цього ставитесь? Траплялося, що вас одна з них кликала на каву, а ви погоджувалися?
У мене бували випадки, коли до мене залицялись (сміється). Я взагалі вважаю, що це жінка обирає чоловіка. І для життя, і для кави. Я завжди залюбки реагую на усі знаки уваги, які отримую від прихильниць. На щастя, вони не бігають за мною, як за рок-зіркою. Наприклад, після вистави вони заходять у гримерку, після ефірів можуть попросити сфотографуватися чи просто потриматися за мій рукав. (Усміхається.) Я сприймаю це як частину моєї роботи. Часто буває смішно, коли дівчата кажуть: «Можна з вами сфотографуватися? Ви ж улюблений телеведучий моєї мами!» Думаю: «Добре, що не бабусі». (Сміється.) Або ще краще: «Ой, я вас у шостому класі дивилася, коли ви ще «Підйом» вели». А стоїть тьотя, до якої хочеться на «ви» звертатися, і вона мені нагадує про мій вік. (Сміється.)
До віку у вас особливе ставлення?
Та ні, то я жартую. Чоловік має пишатися будь-яким своїм віком. Сьогодні мені 45, і я не хотів би повернутися в свої 27.
Серйозно?
Так, є вчинки і моменти в моєму житті, про які я дуже шкодую. Але якщо вони були, то, виходить, так треба було. Вже перевірено досвідом, що коли ти не робиш висновки з якихось ситуацій, то вони повторюватимуться знову. Коли тобі некомфортно, тобі здається, що все навколо завалилося, треба сісти і подумати, зробити висновки, щоб ті самі граблі більше не дали тобі по голові. Багато людей роблять собі проблему на порожньому місці, кажуть, що вони в депресії, хоча для цього немає жодних підстав. Наше завдання — жити і щодня радіти простим речам. Ми найчастіше живемо майбутнім або минулим, усе чекаємо, що завтра буде щось краще, а насправді треба отримувати задоволення від сьогоднішнього дня!
Юро, ви згадували, що у своєму житті перепробували різні професії. А кажуть, що творчі чоловіки у побуті не дуже корисні. З вами це ніяк не пов’язане?
Я можу все зробити своїми руками. Можу і дірку в стіні висвердлити, і цвях забити. Колись, ще в Івано-Франківську, я власноруч балкон склив. Я вважаю, що чоловік повинен вміти робити все. Не факт, що йому доведеться це робити, але то вже інше питання. Прибрати, попрати я можу сам, а від миття посуду навіть отримую задоволення. Мені подобається, коли на столі чисто, і це зробив я! А ще, коли миєш посуд, можна відволіктись, подумати про щось своє. Ми живемо в такому ритмі, що іноді не приділяємо якимось речам достатньої уваги — потім це може вилитися в якусь прикрість, ми можемо пропустити щось важливе. І все тому, що ми постійно кудись поспішаємо… Коли я приїжджаю в провінцію, то здається, що життя там зупинилось. Але насправді люди живуть в іншому ритмі. Вони встигають порадіти сонцю, порадіти весні. А ми? Пам’ятаю, як минулого року я помітив, що прийшла весна, в той момент, коли все вже розквітло. Просто я увесь час проводив у павільйонах. А тут виходжу в середині травня з павільйону і розумію, що вже за декілька тижнів літо, а я ще пальта не встиг зняти. Тож треба насолоджуватися відведеним часом!
А є у вас таке місце, куди ви приїжджаєте і розумієте, що ось воно — справжнє життя?
Іноді відчуваю таке, коли повертаюся додому в Івано-Франківськ, або їду у Карпати. Тут ще спрацьовує якась енергетика батьківщини. Щоб впорядкувати думки, мені потрібне море — пісок, вода. Ще з дитинства це для мене якась казка. Знаєте, як то кажуть, раніше я любив літо, а тепер люблю гроші, бо, коли є гроші, літо може бути будь-коли (сміється). На жаль, у мене немає часу часто літати, тому море бачу рідко.
Юро, а ви б змогли переїхати жити десь на тропічні острови?
Навіть не знаю, я ж дитя цивілізації. Але відпустки завжди замало, тому здається, що ще довго зміг би так прожити. А як воно було б на справді, гадки не маю.
«Треба йти вперед, розвиватись»
Юро, ви — забобонна людина?
Узагалі — так, але перед виходом на сцену нічого такого не роблю. Раніше виконував якісь акторські «фішки», але потім почав часто про них забувати. І ось думаєш: «Ну все, я тричі не поскакав на одній нозі, отже, щось станеться». І воно стається, тому що ти про це думаєш!
А траплялися у вашому житті якісь випадки, незбагненні події, коли ви не могли це ніяк пояснити, окрім як вищими силами?
Я вважаю, що є якісь речі, які вже написані і від яких ми нікуди не дінемось. Я ніколи не мріяв стати актором і телеведучим — проте став. Ніколи навіть не мріяв жити в Києві — і попри те… Я гадаю, що ми не знаємо своєї долі. Найімовірніше, ми маємо якісь дороги і просто обираємо, як вчинити далі. А те, що це саме такі дороги, а не якісь інші, — то вже звідкись згори. Просто важливо пам’ятати, що, незважаючи на долю, є певні речі, за які відповідаємо лише ми. Коли червоне світло на світлофорі, це ми обираємо, натискати на гальма чи ні.
Деякі люди підбивають підсумки свого життя кожні 5–10 років. Вам це властиве?
Я підбиваю підсумки наприкінці кожного року. Не можу сказати, що нічого не досягнув, але особливо похизуватися ще нічим, треба йти вперед, розвиватися. І треба навчитися отримувати задоволення від життя, від роботи, від того, що ти здоровий. А далі вже все залежить від твоїх вчинків та бажань, як кажуть, що посієш, те й пожнеш — це факт. Люди чомусь не замислюються над цим, але коли вже розумієш, то це справді круто!
Фото: прес-служба каналу «1+1»; .facebook.com/y.gorbunoff
Читайте також:
Юрий Горбунов и Катерина Осадчая признались, что они вместе
Игорь Скрипко целуется в гримерке
Мнение редакции может не совпадать с мнением автора статьи.
